Усе почалося морозним ранком, коли ми з моєю тринадцятилітньою дочкою Віолетою вийшли на перетинання МКАД з Мінським шосе, маючи намір добратися автостопом до Єгипту й там, у піраміди Хеопса, зустріти Новий рік...
Треба сказати, що коли ми збиралися, — а я не новачок у мандрівках, — дорога, як і завжди на початку шляху, здавалася широкої й прямій. Але от треба було проїхати не одну країну, — всю Східну Європу й, нарешті, виявитися в Туреччині, щоб стало ясно, що не ми управляємо подорожами, а обставини

…Возле повороту на Эдирне повз нас на досить пристойній швидкості проходив вантажівку, але як тільки водій побачив нас, він нажав на гальмо

За кермом сидів літній чоловік в окулярах із золотою оправою. Я відразу повідомив, їдемо автостопом з Росії в Єгипет, А зараз добре було б доїхати хоча б до Стамбула. Водій зрадів: ——— Можемо говорити російською мовою. Я часто буваю в Росії... Москва, Ростов, Краснодар. А зараз вертаюся додому з Угорщини. Можу вас довезти до півдня Туреччини. Там до сірійської границі за два-три годин можна доїхати

По мосту, перекиненому через протоку Босфор, ми в'їхали в Азію й уздовж Мармурового моря через суцільну низку приморських городків до вечора добралися до Бурси. Вирішать — так кликали нашого шофера — на відміну від переважної більшості турецьких водіїв не приставав до моєї дочки, тому ми переночували прямо в кабіні вантажівки, а ранком на автостраді в повороту на Мерсин застопился інша вантажівка — «Мерседес». Водій, довідавшись, що ми направляємося в Сирію, став ділитися своєю невтішною думкою про всіх арабів. Чомусь практично будь-який народ невтішної думки про своїх сусідів. Якщо послухати, то можна подумати, що поперед тебе очікують суцільні бандити й шахраї. Коли ж перетинаєш границю й зустрічаєш нормальних людей, чуєш аналогічні розповіді про жителів тієї країни, що тільки що ти покинув

Вечір 31 грудня застав нас в Антакии — на самому півдні Туреччини. Ми вийшли з міста в напрямку Халеба — найближчого сірійського містечка. Стояв теплий літній вечір. Над нами розкинулося зоряне небо. Згорнули з дороги й відразу ж загрузли в бруді. Довелося повернутися назад і продовжувати йти в пошуках більше сухого місця

У Туреччині іноземцям не дають спокійно ходити по дорогах. Місцеві жителі не преминуть підійти поговорити по-англійському або по-німецькому. Та й проїжджаючі повз машину гальмують самі

Зупинився пікап. Жінка похилого віку, що сиділа поруч із водієм, відразу розглянула в нас іноземців, тому не стільки говорила, скільки показувала жестами. Наскільки я зрозумів, вона запрошувала нас до себе переночувати. Ми забралися в кузов і поїхали з вітерцем. Через кілька кілометрів, згорнувши на сільську дорогу, зупинилися у великого, на вид досить богатого, сільського будинку. Познайомилися з усією родиною: дідусь із бабусею (вона-те нас і запросила), чоловік (водій пікапа) із дружиною й четверо дітей

Нермин, дружина хазяїна, провела два місяці в гостях у свого дядька в Німеччині, тому могла досить сносно говорити німецькою мовою. Вона й виступав як перекладач і оповідача:
— Недавно в нас у гостях була сімейна пара французів. Вони теж збиралися в Сирію, але так у нас сподобалося, що затрималися тут на 10 днів. За цей час вони досліджували всю округу, облазили гори, накупалися в море. Ви теж можете не поспішати їхати далі. Будинок у нас великий. Улітку ми вирощуємо помідори й бавовну, тому роботи вистачає з раннього ранку до пізнього вечора. А взимку робити нема чого. Селахаттин — мій чоловік — буде вашим гідом

На наступний ранок задумалися. Ще в Москві ми планували доїхати до Нового року до Єгипту або принаймні до Червоного моря в Йорданії, а потім відразу повернути назад (мені необхідно було 13 січня вийти на роботу, а дочки — у школу). Якщо їхати в Сирію, то напевно потрібно буде затриматися довше, ніж планували. Та й грошей практично не залишилося, але ж при поверненні в Туреччину знову прийде купувати візу. Крім того, наше екіпірування не було розраховано на таку жару — занадто багато теплих речей, які доводиться тягти на собі. У той же час кривдно відмовлятися від відвідування Сирії, до якої рукою подати. Зваживши аргументи за й проти, вирішив повертати в дорогу назад

Новий рік зустріли за багатим святковим столом, але мусульманським: ні шампанського, ні інших алкогольних напоїв. Тільки для мене зробили виключення, виставивши одну пляшку пива

Напоследок Селахаттин улаштував нам екскурсію по Антакии, з якої ми довідалися, що місто, за назвою Антіохія, був заснованої Селевсидом I Никатором в 300 р. до н.е. Тут перебувала християнська громада на чолі якої один час був апостол Павло. А на окраїні міста в печері зберігся храм апостола Петра. Старе місто перебуває на східному березі ріки Арси. Зараз можна побачити міст, зведений у часи правління римського імператора Диоклетиана (III століття н.е.), акведук і древні кріпосні стіни, кілька мечетей в арабському стилі й археологічний музей, у якому зберігаються мозаїки часів Римської імперії

Після огляду всіх місцевих визначних пам'яток ми збиралися вийти на трасу, але Селахаттин чи ледве не насильно посадив нас в автобус і заплатив водієві за проїзд до Аданы.

Автобус привіз нас на міський автовокзал — у самий центр міста. Зваливши на себе рюкзаки, помітно потяжелевшие від зимового одягу, ми потяглися на окраїну під жаркими променями нещадно палючого січневого сонця. Підійшов літній турок і на чистій англійській мові запитав: