— А сонце вже сіло... — із прикрістю вимовила за нашою спиною літня дама, виходячи з тільки що що під'їхав автобуса. Її розчарування можна зрозуміти — люди із всіх кінців землі, приїжджаючи в Грецію, спеціально вибираються на мис Сунион до храму Посейдона, щоб помилуватися приголомшливої краси заходом, що офарблює в теплі жовто-рожеві тони стрункі античні колони. Останні промені сонця змушують палати вогнем стрімкі скелі, огортають пурпурним серпанком ближні й далекі острови...

Брюнетка, у яку закохався Байрон

Із цієї, самої південної крапки Аттики відкривається кращий вид на Егейське море й Саронический затока, а в ясну погоду кораблі, що наближаються до мису Сунион, видні за багато кілометрів. Невипадково древні елліни саме тут, на 60-метровій висоті спорудили храм у славу бога морячи

Дві молоді англійки, нерухомо хвилин п'ятнадцять проведшие на самому краї обриву, ловлячи останні промені сонця, що опускається в море, у видошукачі своїх камер, піднялися й не поспішаючи побрели до автобуса. Їхній співвітчизник Джордж Байрон за сто сімдесят років до них так само приїжджав до храму Посейдона помилуватися заходом. А потім писав, що закохався у двох чарівних грецьких дівчин, одна йз яких — брюнетка — і була мисом Сунион. Інша, блондинка — острів Эгина, що в розоватой серпанку вимальовувався на обрії, — там Байрон зустрічав світанок. На мармурі ж храму Посейдона він залишив своє ім'я, поклавши початок не найкращої традиції. Тому тепер, щоб люди, не настільки знамениті, як англійський поет, що боровся за незалежність Греції, не псували мармур своїми письменами, античні руїни обнесли загородженням

Затишний і розкішний Вулягмени

Приблизно на полпути від центра Афін до мису Сунион розкинувся курортний пригород Вулягмени. Евкаліпти, сосни, олеандри й інша субтропічна рослинність, що не втрачає своєї яскравості й що виливає, особливо вночі, що п'янять аромати навіть у середині листопада; блакитна вода заток, настільки чиста, що морське дно видно в найглибших місцях, роблять Вулягмени однієї з найбільш затишних і зручних зон відпочинку в районі Афін. Розташований на півострові в напівгодині їзди від центра міста — з усіма плюсами й мінусами мегаполіса з населенням у чотири мільйони чоловік, Вулягмени занадто близький до Афін, щоб не перекреслювати плюсів, але досить далекий, щоб уникнути мінусів. Недарма саме у Вулягмени минулим летом провів кілька днів Борис Єльцин. Так, принаймні, нам сказали грецькі хазяї й навіть показали розкішні президентські апартаменти в отеленні «Астир Палас». Ми жили по сусідству, у готелі «Армония», і могли по достоїнству оцінити всі принадності Вулягмени. І щораз, вертаючись у готель, ми немов попадали в оазис спокою, наповнений ароматами моря й хвої

З видом на Акрополь

На узбережжя й в Афінах є чимало різноманітних готелів, на будь-який смак — і президентський, і самий невимогливий. Розміщення в готелі в центрі Афін має одна безперечна перевага: видом Акрополя, що панує над грецькою столицею, можна любуватися в будь-який час доби. Тому що вночі, завдяки митецькому підсвічуванню, воно не менш прекрасно, а може, виглядає навіть більше впечатляюще і якось загадковіше, ніж удень.

Крім Акрополя, в Афінах чимало інших античних пам'ятників, наприклад, Адріанополь — «нове місто» римського періоду, храм Гефеста або храм Зевса Олімпійського

— Ви не можете виїхати з Афін, не побувавши в Національному археологічному музеї, — сказав директор фірми, що приймала нас, «Фэйс трэвел» Михалис Просалентис і сам викликався бути нашим гідом. Еколог по утворенню й туроператор за професією, він з таким знанням і любов'ю розповідав нам про стародавності Еллади, зібраних у музеї, що ми зрозуміли: нинішні греки почувають себе повноправними спадкоємцями найстаршої із цивілізацій Європи. До речі, навіть на емблемі «Фэйс трэвел» зображені дельфийские руїни

Афіни — одна з наймолодших сучасних столиць континенту: головним містом незалежної Греції вони стали лише в 1843 році. У місті не будують висотних будинків, які б приховували вид на Акрополь. Лабіринти затишних пішохідних вуличок найбільш старого кварталу Плаки ведуть від суєти ділової столиці в розміряне життя тихого південного міста. Тут відразу забуваєш про пробки й стовпотворіння на головних магістралях, загачених транспортом. А розкидані по Афінам древні візантійські храми, немов під вантажем століть, що промчалися над ними, що осіли в землю, знову й знову нагадують про те, що навіть у часи довгого турецького панування Греція була охоронницею самої древньої галузі християнства — православ'я

Пуп землі

У поданні мислителів античності Греція була центром ойкумени - відомого тоді миру. Більше того, є цілком конкретне місце, де перебуває цей центр — той самий Пуп Землі, до якого, ми не відмовили собі в задоволенні припасти, коли виявилися Вдельфах.

Приблизно на полпути з Афін у Дельфи дорога проходить через Фивы. Сьогодні це невелике промислове містечко, що лежить серед бавовняних полів і маслинових плантацій. А колись саме в ньому розверталася трагічна історія пануючи Эдипа, що наштовхнула Фрейда на введення терміна «Эдипов комплекс».

Дельфи розташовані на схилах гірського масиву Парнас, звернених до затоки Іонічного моря. На Парнасі жив Аполлон. Гора служила обителлю муз, отчого ця назва й стало ім'ям загальним. Серед скель бив священний Кастальский ключ, обмивання в якому давало людям вічну молодість. Тут, на вершині, жриці влаштовували свої вакханалії. А коли Зевс вирішив винищити людський рід, обрушивши на Землю великий потоп, Девкалион, за порадою свого батька Прометея, побудував корабель і зі своєю дружиною Пиррой урятувався на вершині Парнасу. З каменів, які кидав униз Девкалион, народжувалися чоловіки, а з каменів Пирры — жінки. Як би там не було, друга по висоті гірська вершина Еллади суперничає по своїй божественній славі не тільки з Олімпом, але й з Араратом...