Він загинув у декількох десятках метрів від свого будинку. Збила машина, усе ще далека, хоча вже й звична для цього куточка світла

Майже завжди трагічна й передчасна загибель людини народжує легенду. Але легенда народилася набагато раніше. Вона жила із цією людиною, а острів, де він з'явився на світло й вигин, уже був обителлю переказів, схожих на правду, і былей, які те саме що легенди... І його легенда переплелася й срослась сними.

З літака цей острів площею шістдесят на двадцять кілометрів виглядає ковдрою із сірих, червонясто-жовтих і майже чорних клаптиків. Зелені попадаються лише зрідка, зате всі воно оточено — на сході, з боку Африки, вузької, а на заході, зверненої до Атлантики, широкої — білою облямівкою прибою. На Лансароте багато чого може вразити уява

Кілометри й кілометри лавових полів, де знімають фільми про планети, на яких ще не зародилося життя. Зелені прозорі самоцвіти — олівіни, вкраплені в чорну вулканічну породу. Плантації кактусів, які вирощують через живучої на них попелиці-кошенілі

Ця попелиця — абсолютно біла на кольори — якщо неї роздавити, виділяє яскраво-червону фарбу — знаменитий «Канарский пурпур». Низькі хмари, що на сусідньому Тенерифі чіпляє пік Тейде, кутаючись у густу темно-синю грозову шубу, легко проносяться над Лансароте, зрідка випадаючи самотніми краплями, але на гірських дорогах іноді лягають щільні тумани, які не простромити навіть самим потужним фарам.

Виноградники, де кожна лоза лежить в окремій лунці, викопаної в чорному вулканічному піску — пиконе...

Острів Лансароте дав життя Сесару Манрике. А той — замість — створив цей острів. Зробив таким, яким його відкрив для себе інший мир. Але це не була угода. Те була любов

Народжений в 1919 році в Арресифе, Сесар, хоча й не дуже виділявся серед інших школярів, вражав педагогів своїм талантом до малювання. Він учився на Тенерифі на інженера-будівельника, але пристрасть до мистецтва узяла гору. І двадцять років він провів у Мадриді, займаючись спочатку в Академії образотворчих мистецтв.

Поступово він відійшов від реалізму, адаптувавши свою мову до нових форм під впливом Матисса — у кольорі, і Пикассо—у техніку. А кілька років, прожитих в 60-і роки в Америці, дали йому можливість познайомитися впритул з поп-артом, кінетичним мистецтвом, експресіонізмом і новою скульптурою

...Майже в центрі острова розташувався містечко Тегизе. Перша столиця Лансароте. Із часу завоювання в XV столітті нормандцами й до початку століття минулого до острова постійно знаходили дорогу піратські кораблі, а Тегизе з усіх боків був максимально вилучений від узбережжя й крім того захищений міцністю, розташованої на крайці кратера вулкана Гуанапай на висоті 450 метрів. Але це не завжди рятувало від набігів: в 1586 році морські розбійники влаштували в Тегизе різанину, у якій загинула більша частина жителів. Про це нагадує вуличка, що зветься «Кривавої».

А міцність на горі називають КАСТИЛЬО-ДЕ-САНТА-БАРБАРА по імені її власниці, що не видала піратам таємниці притулку своїх підданих і прийняла мученицьку смерть у своєму будинку. Барбара сьогодні — місцева свята

...Над містечком розносилися гучні й у той же час глухі удари барабанів. Застигла самотня висока пальма із сивою гривою засохлих знизу листів, і тому ще більш горда й вишукана. А поруч — червоний черепичний дах, немов пливуча над білими будиночками, і вежа з годинниками — символ Тегизе.

— Коли тихо й немає туристів, це дуже миле містечко. Воно-те  і  можна  по-справжньому побачити й  відчути тільки в будень, — говорить мені власниця художньої галереї й книгарні Петра Хен, німкеня по народженню й дійсна лансаротка по щиросердечній прихильності

Довідавшись, що я цікавлюся Манрике, із сумнівом качає головою: "Про нього дуже важко писати».
— По-перше, усі права на будь-яку інформацію про нього належать «Фундасьон» — Фонду Манрике. А по-друге... Про таких особистостей завжди писати важко. Але розповісти про Лансароте й не сказати про Манрике — неможливо.

Існує переказ: начебто в безжиттєвих горах Ислоте-де-Хиларио, оселився пустельник. Чому він пішов у цією голою, покритою лавою й вулканічним піском гори, де немає води й майже немає рослинності, невідомо. Він там оселився один зі своїм верблюдом, що незабаром умер. А людина вижила. Будучи благочестивим, пустельник посадив смоківницю, але вона не давала плодів

Сесар Манрике теж прийшов на порожнє місце. Під час однієї з поїздок по острові він помітив выглядывающую з печери, що утворилася у вулканічній лаві, верхівку смоківниці й вирішив, що саме тут побудує свій будинок

— Скільки коштує ця земля? — запитав він власника цих пустельних лавових полів
— Так анітрошки. Бери так... Щедрість душі й щедрість таланта... Смоківниця Манрике розцвіла...

Він будував у припасований друг до друга печерах житлові кімнати. Частина з них так і залишилася під відкритим небом і обставлена меблями, стійкої до дощів і сонця, інші — закриті зверху брезентом замість стелі. А смоківниця стала частиною інтер'єра. У виставочних залах лавовий потік утікає в приміщення, а скляний фасад будинку створює ілюзію плавного переходу від зовнішньої частини до жилою. Так виникла ця дивна вілла — будинок, а пізніше Фонд Манрике — з усіма покладеними атрибутами комфорту у вигляді басейну й спалень для гостей...

Коли Сесар Манрике повернувся на Лансароте, він був таким художником, які вже не належать одній країні. Роки в Мадриді й Нью-Йорку, що стали його творчою школою й майстерні, спілкування з Пабло Пикассо й дружба з Энди Уорхо-лом, виставки в самих престижних залах планети зробили його надбанням Людства. Але серце його завжди залишалося на Лансароте...