Усе почалося з назви острова. Я часто чула його, подорожуючи по Хорватії, і воно запам'яталося — видиме, своїм незвичним для російського вуха звучанням: Крк. Острів Крк. Було в цьому сполученні згодних щось що дряпає й тривожне...

Римляне називали цей острів Курикорум (Curicorum) — по імені давно зниклого средиземноморского народу. Греки ім'ям богині Керкиры нарекли лежачий неподалік острів, що зараз відомий як Корфу. Курикорум, Керкира, Крк — і отут і там однакові звуки, що скребуть. Що б це значило?

З першою ж нагодою я відправилася на острів Крк, щоб спробувати дозволити цю лінгвістичну загадку. Але долі було завгодно підкинути мені зовсім інший сюжет...

Дорога бігла по березі моря (острів лежить у північній Адріатиці), спускаючись від міста Рієки на південь, до увалу Скотта, напроти якого й перебуває острів. Колись на березі затоки («увал» по-хорватски й значить «затоку») жив брат знаменитого Вальтера Скотта — Олександр Скотт. Він розводив коней і тим залишив по собі добру пам'ять. У його честь і назвали затока

Острів Крк походив на величезна морська тварина: білі-жовті боки берегових гір і потужний зелений зашийок. Здавалося, воно спливло на поверхню, щоб ковтнути повітря, оглянути морську синь, близький берег, засіяний будинками й людьми, — і знову піти на глибину, у свій мир тиші й спокою. Але люди прив'язали його до берега сталевою ниткою моста

Я спустилася до води, ближче до моста, щоб краще розглянути його. Витончені дуги-опори, перекинуті через протоку, упиралися посередине в скельне тіло маленького острівця, що лежить між материком і Крком. Над опорами, підтримувана металевими конструкціями, летіла стріла моста. Згадалися акведуки римських часів: така ж плавність і досконалість ліній... Римляне захопили острів, коли на ньому жило плем'я либурнов. Вони будували відмінні кораблі, і римляне, перейнявши їхню майстерність, сталі називати свої кораблі «либурнами». Флотилії либурнов доставляли на острів зброя й продовольство для римських легіонерів...

Так було колись. А зараз потік машин перетинав протоку. Міст, довжиною в півтора кілометра, побудували в 1980 році; по ньому проходять і нитка водопроводу (на острові одна — єдина річка), і нитка нафтопроводу. Узимку міст для машин закривають: тут часто дує північний вітру-бору зі швидкістю 120 км/година. І Крк, як і за старих часів, виявляється відрізаним від материка, щоправда, не зовсім: на острові є аеродром, аеропорт

Сплативши покладену «цистарину» (проїзд платний), наш автобус в'їхав на міст і незабаром уткнулся в берегові скелі, обтягнуті зеленою сіткою. Проскочили повз них, і от він, острів Крк — чотириста вісім квадратних кілометрів сіро-зелених горбкуватих просторів, залитих осіннім сонцем...

Я проїхала його наскрізь — від самої північної крапки до самої південної, і відчуття простору, вільності, вітру, відносної й щасливої ізольованості від миру не залишало мене. Здавалися, тут люди повинні були жити по-іншому...

Городок Омишаль був першим на моєму шляху. Типове середньовічне приморське місто: висока вежа — і навколо її море черепичних червоних дахів, що виросли на каменях, що пам'ятали давні часи; вузькі тихі вулички, які, як і плошадь перед вежею, наповнюються світлом, музикою, веселою юрбою під час літніх музичних фестивалів. От тоді-те й можна побачити «сопів» -стародавній музичний інструмент хорватів, що нагадує довгу дудку. А навколо містечка — кільце зелені, миси, що вдадуться далеко в море, затоки, різнобарвні яхти...

У всій цій мальовничій картині мене особливо торкнула одна деталь: церква — Благовіщення Марії, у фасадну стіну якої була врізана кам'яна дошка з написом. Напис — її відносять до XV століття — зроблена глаголицею. Із працею розрізняла я складні й гарні по малюнку букви: з'єднані у фігури прямі палички, петельки, кружечки, трапеції...

Яку давню сторінку історії хорватів відкривали ці полустершиеся знаки! Адже глаголиця — одна із древніх слов'янських абеток, розповсюджена в X — XI століттях в основному в південно-західних слов'ян, але що існувала й у наших предків. Як відомо, хорвати — нащадки тих слов'ян, які прийшли на ці землі в VI — VII століттях, потіснили тутешніх романізованих жителів і багато століть — уже будучи вірними католиками — відстоювали проте свою глаголическую писемність

Хорвати трималися за неї довше всіх — як за знак своєї самобутності. Навіть в XIX столітті якийсь Іван Берчич видав глаголическую Біблію в уривках. Хоча, треба визнати, це була складна й не дуже зручна писемність, тому й витиснула її в православних слов'ян кирилиця, а в католиків — латиниця

Омишаль був відомий як важливий центр грамотності й глаголического листа. Однак і в інших містах острова Крк я   знаходила сліди минулого хорватів

У місті Крк, наприклад, на центральній площі вмонтований у стіну камінь із написом, що починається знайомим слов'янським оборотом: «Пресвітле місто Крк...» Як дивно читати ці слова на площі, що йменують Форум, у місті, де на алеї розставлене «таши» (слово турецьке!), кам'яні колеса, якими римляне давили оливки, де головні будинки — Кафедральний собор Діви Марії й міцність належали могутнім хорватським князям Франкопани, які стільки сил витратили на те, щоб додати свого прізвища подібність із родовим ім'ям римських патриціїв...