Всі капітани нільських пароплавів одягнені в сірі галабеи до п'ят. На головах у них феска-тарбуш, вільно обмотана пишним тюрбаном теж сірих кольорів. Чому вони так одягаються — невідомо; я з'ясував тільки, що такий же костюм вони носили й при англійцях, при яких пішли по Нилові туристські пароплави

Пароплав іде в історію: Древнє царство Єгипту з його столицею Фивы (нинішнім Луксором), з Доліній Царів, з могутніми храмами в Идфу. Напевно, британцям хотілося, щоб пароплавний антураж відповідав великій ріці і її берегам

Рівень же комфорту залишався британським. І сьогодні кораблі оздобленням і злегка старомодним затишком нагадують готель у надійному викторианском стилі. Пароплави, в основному, називаються «Аїда» і розрізняються римською цифрою: «Аїда-I», «Аїда-II» і так далі. У Луксоре я бачив «Аїду-VII». «Аїда» з наступними номерами зустріти не довелось: я провів на Нилові всього дві ночі. І майже два дні впустыне.

Ком-Омбу

У Ком-Омбу, портове місто на Нилові, ми їхали через пустелю майже 10 годин. Рано ранком виїхали з Хургады, щоб встигнути в місто за кілька годин до приходу пароплава «Аїда-II».

Програма нас чекала насичена: Ком-Омбу місто стародавній, і навіть у самім звучанні його імені чується щось давньоєгипетське. Ми повинні були повною мірою сьорбнути стародавностей, погуляти по місту й околицям, не кваплячись під'їхати до пристані й на «Аїді-II» піти вниз по великій ріці. Група в нас була маленька: кореспонденти й телевізійники, автобус — зручн і надійний

Відразу скажу, що Ком-Омбу нам так і не вдалося подивитися: дорога затяглася. У тім не було ні найменшої провини нашого злегка змученого рамаданом водія. Перешкодили місцеві реалії, що носили зовсім не екзотична назва «контрольно-пропускних пунктів». Перший з них розташовувався на окраїні Хургады, і нами там цікавилися мало: головне його завдання не пускати в курортну зону зайвих і небажаних осіб

Відразу за Хургадой починалася пустеля — сіра й кам'яниста. Найбільше вона нагадувала висохлий пустир між будинками в наших нових районах, тільки нескінченний. Потім пішли голі кам'янисті гори. Їхня гряда відокремлює узбережжя Червоного моря від іншої частини країни й тим створює приємний для відпочинку хургадский клімат.

Незабаром став з'являтися пісок. Спочатку він лежав у складках гір, як сніг у північних широтах, і як поземка крейда по шосе, але потім пішов сплошняком. Це була вже така пустеля, як ми собі її представляємо, — без рослинності, але й без обтяжуючої одноманітності. Піски різних квітів і відтінків наповзали один на одного, вторгалися мовами й тим створювали вічно мінливу картину

Перед містом Кена — на самому краї пустелі — з'явилися хирляві пальми. І відразу ж — раптом! — буйна зелень. І будинку, будинку, будинку — сірі, кубічні, сліпі й непоказні. Удома тяглися уздовж каналу, паралельного Нилові.

И немов не було в десятьох хвилинах звідси безлюдних пісків — в усі сторони брели люди в сірих галабеях, тюрбанах, а те й кашне на головах: лютий надворі. У людей були смагляві, майже чорні особи й кучерявенькі волосся. Брели вони повільно, єгипетський клімат до поспіху не розташовує, і якщо зупинялися, то надовго й негайно приймали позу зручну для відпочинку

Ми в'їхали в Ком-Омбу майже хвилина у хвилину із прибуттям «Аїди-II». За розкладом, на щастя. Так що біля години в нас ще залишалося в запасі. Іти із пристані не мало змісту. Я підійшов до парапету набережної й уперше в житті побачив Ніл. Поблизу.

Вода в ньому була майже синьої й на вид чистої. Я представляв його мутн і мулистим: читав про це в «Історії древнього миру» у п'ятому класі. Велично з'явилася наша «Аїда» і початку швартуватися. На містку стояв капітан, і сонячний вітер тріпав довгі підлоги його галабеи. З борта на берег кинутий був трап і по ньому на берег висипала юрба темношкірих людей із правильними рисами липа. Очевидно, це були нубийцы; відомі своєю відданістю й невибагливістю, вони становлять більшість серед обслуги в цих місцях.
Вони, радісно посміхаючись, кинулися до наших речей, як би состязаясь один з одним — хто більше схопить за раз. Я запитав нубийцев:
— ПРО, нубийцы! Навіщо ви забираєте мої тюки й торби? Нубийцы сказали:
— ПРО, пан! Ми несемо твої тюки й торби туди, куди наказав наш пан, менеджер готелю — твій друг, що визначив тобі місце, де ти будеш приємно жити, а ми — хвала Аллахові! — будемо служити тобі там!
Я сказав нубийцам:
— ПРО, нубийцы! Скільки я повинен дати вам за вірну службу? Нубийцы відповідали:
— ПРО, пан! Анітрошки, тому що якщо друг твій, наш пан, довідається, що ти нам платиш, він засмутиться настільки сильно, що ми не зможемо винести цього. Але оскільки нам боляче скривдити тебе, ми із вдячністю приймемо твій подарунок, щоб пам'ятати про тебе. Три єгипетських фунти буде досить.
— ПРО, нубийцы! — сказав я нубийцам, — слова ваші приємні. Прийміть же від мене цей один фунт

Чесно говорячи, у мене не було торб і тюків: з однією своєю сумкою я б упорався сам, играючи. Більше того: я не зрозумів, що говорили нубийцы: запас їхніх англійських слів обмежувався майже одними числівниками. Але на тлі веж міста Ком-Омбу, на березі великого Нила, серед темношкірих людей у тюрбанах хотілося говорити в стилі «Тисячі й однієї ночі».
И на пароплаві було стільки цінної деревини й начищеної бронзи...