Португалія — країна невелика навіть по європейських мірках, розмістившись на заході Пиренейского півострова, вона витягнулася уздовж Атлантики на 700 кілометрів. Тому пророблене нами подорож на автомобілі довжиною більш ніж у півтори тисяч кілометрів — непогане знайомство із цієї, поки ще маловідомої росіянам, країною Європи

«Іду у Фатиму»

Торік кілька португальських співаків — так собі, средненького рівня (їх у нас охрестили б «попсою») — випустили пластинку. Напрочуд, вона стала досить популярної. І, схоже, не могла не стати. Деякі мелодії, що звучали досить бравурно, здавалося, явно дисонували з текстами. «Моя мама вмерла. І тепер вона на небі. І я дуже радий за неї, тому що там їй добре», — приблизно так звучали слова однієї з пісень.

Важко сказати, чи то ці піски дійсно відбивають загадковий менталітет мешканців країни, зачіпаючи якісь невідомі іноземцям струни португальської душі, толі, навпаки, залучають слухачів іронією й епатажем. Але безсумнівно одне: запорукою успіху стала головна тема пластинки, винесена в її назву: «Я йду у Фатиму».

Фатима — це центр паломництва, не менш важливий і відомий у католицькому світі, чим Лурд у Франції. Не випадково, саме Фатима — одне із усього двох місць у Португалії, які вдостоїв своїм відвідуванням тато римський

И ми теж, покинувши пляжі й відгороджені мальовничими скелями бухти курортної зони Алгарве, спочатку через рисові поля, гаї сосен і коркового дуба, лугу бузкових і жовтих квітів, а потім через евкаліптові ліси рушили на північ, у Фатиму, слухаючи касету із мрачновато-веселыми піснями португальських бардів
На околицях Фатимы в дороги раз у раз попадалися групки із двох-трьох чоловік, а те й одинака, що бредуть уздовж шосе. Скромно одягнені, не обертаючої уваги на проносящиеся повз машину й, як правило, із ціпками в руках. Видно було: ідуть здалеку.

— Це прочани, — пояснила наша мила супутниця, опікун і одночасно водій Сири, коли ми було запитали неї, чому б нам не підкинути пари благовидних бабусь у темному одязі, не поспішаючи двигавшихся поперед нас

Ще 80 років тому Фатима була нічим не примітним, можна сказати, Богом забутим містечком. Але 13 травня 1917 року там відбулося чудо. Троє дитят-пастушків стали свідками явища Діви Марії. Чудо повторювалося 13 числа кожного наступного місяця аж до жовтня. Поголоска про цьому швидко рознеслася не тільки по Португалії, але й по всьому Пиренейскому півострові. И в 1928 році у Фатиме, на місці явища пресвятої Богородиці, побудували паломницьку церкву, площу перед якою довелося зробити вдвічі більшої, ніж площа Святого Петра в Римі, щоб вона вміщала всіх молящихся.

Говорять, 13 травня й 13 жовтня до Фатиме не проїхати: усе шосе, що веде туди, — суцільна пробка. Але в день нашого приїзду площа була малолюдна. Лише по выложенной уздовж її від самого шосе білій доріжці повзли до храму на колінах одиночні прочани. Саме так, нехай і в наколінниках — данина часу — переборюють вони останні кілька сотень метрів перед святинею

Ліворуч, у стіни, у спеціальній ніші горіли сотні свіч. Відразу їх можна було й придбати: опустиш у проріз у камені 70 ескудо — бери більшу, опустиш 40 — поменше. У магазині у святині можна, крім належному місцю релігійних сувенірів, купити й досить дивні, на перший погляд, предмети — пластикові фігурки дітей, частини людського тіла — руки, ноги, жіночі груди, серця... Їх, а також фотографії тих, про кого підносять молитви прочани, ми побачили потім у шестисотметровой паперті перед зображеннями пресвятої Богородиці. Пізніше, коли в португальських храмах ми зауважували ці незвичайні предмети серед палаючих свіч, уже не дивувалися: хтось, виходить, просив позбавити від пороку серця, рака грудей або ревматизму...

У величезному храмі є дві могили — у них спочивають той пастушок і та пастушка, що були свідками явища Діви Марії в 1917 році. Третя пастушка жива дотепер. Але сестру Лусию побачити неможливо. Вона серед інших черниць укрилася від мирських турбот у кармелітському монастирі. Таємницю послання Богородиці, з якої їй довелось спілкуватися в раннім дитинстві, вона відкрила тільки татові римському, А послання це було більш ніж незвичайним

Якщо й сьогодні шоста частина португальців неписьменна, те що й говорити про малих дітей у далекому 1917 році? Повернувшись додому, приголомшені пастушки вирішили, що їм треба молитися не те за ослика Русява, котрий належав родині Лусии і який тоді болів, не те за якусь світловолосу жінку — «руссу», як повідала їм Богородиця. Діти в провінційної маленької Фатиме, звичайно ж, не знали про існування такої країни — Росії, і їм чулося лише знайоме слово.

— Коли я вперше приїхала кілька років назад у Фатиму, — розповідала наша гід, уродженка Радянського Союзу, — те насторожилася, коли мені стали говорити, що я повинна помолиться за Росію. Думала, мало що, підступ якоїсь. Але потім, виявилося, у цьому й був укладений зміст послання Діви Марії

Те, що не змогли зрозуміти діти, насправді означало: «Якщо мої молитви будуть почуті, Росія звернеться в іншу віру й наступить мир. У противному випадку її омани поширяться по всьому світлу, несучи із собою війни й гоніння на церкву».
А звідси головний зміст послання Діви Марії у Фатиме: «Росію будуть супроводжувати нещастя, поки за неї не будуть як варто молитися».