Розстаючись із нами в Дамаску, Карим, котрого я знав ще по Питеру, дав нам номер телефону свого приятеля в Аммані, столиці Йорданії, і сказав, що він був самим гостинним арабом у Москві вісімдесятих років. Приїхавши в Амман, ми подзвонили йому з кафі, там же й зустрілися. Познайомилися. Фейсал і його дружина виявилися людьми чуйними. Він — иорданец, вона — сирійка; він — режисер, вона — акторка. Зустрілися й одружилися в Москві. Фейсал учився у Вгике, Надя в Гитисе. Вона представилася російським ім'ям, напевно, так їй привычней спілкуватися з російськими людьми. Обоє вони прекрасно говорять російською мовою, настільки добре, що нас дивувало, коли вони переходили на свій арабський

У чужій країні вже сама несхожість іншого життя викликає безліч питань у мандрівника. А у Фейсала й Наді ми могли запитувати про усім. У них ми знайшли ту широту подань, що дозволяє судити з гумором про своїх співвітчизників, не впадаючи у хворобливе самолюбство
 
Ми уздовж і поперек проїхали величезний арабський мир і майже все, що вони нам розповідали, підтверджувалося нашими враженнями. Мені іноді думалося, що подібний обрій погляду дала їм російське життя; тепер мені здається, що вони з тих, хто черпає по обидва боки: відтіля, де вони виросли й живуть, і де вони вчилися. На студії, куди ми заходили, начальник Фейсала із дружньою іронією помітив, що вся Йорданія справляється в його підлеглого про новини Вроссии.

Мене торкає музика будь-якого народу, але, звичайно ж, не всяка. А хто з нас, не фахівців, хоча б небагато орієнтується в арабських піснях? Спробуйте в чужій країні купити касети в музичному морі невідомої музики... Надя повела нас у фонотеку, у якій його величність король замовляє музичні добірки для оформлення свят, там і ми купили касети. Музика будь-якої країни показує характер і життя її народу.

Ми їдемо по Йорданії й слухаємо касету знаменитої в арабському світі співачки Фейруз, про яку знає кожний араб. На дорозі коштує подорожанин і махає рукою, просить підкинути до сусіднього села. При розставанні він дякує нам не стільки за те, що ми його підвезли, скільки за те, що й нам приємні пісні Фейруз.
 
Фейсал, відклавши всі свої справи, в один з вечорів представив нам найкращі блюда йорданської кухні. В арабів щоденну їжу готовить жінка, але для дорогих гостей — чоловік. У родині наших нових друзів немає й тіні патріархальності, але Фейсал готовить сам, демонструючи арабську традицію

Ми їмо чудово смачну їжу, а Фейсал мені скаржиться:
— Представляєш,Володя, приїжджає до мене далекий родич, гарна людина, нічого не скажеш, у мене справ по горло, зйомки, я приготував йому всього будинку й збираюся йти

Родич обурюється: Я приїхав до тебе всього на тиждень, а ти не можеш із мною тиждень спокійно посидіти, поговорити. Якщо йому сказати, що я про все це думаю, — говорить Фейсал, — він не зрозуміє — образиться.
 
Ми гостювали у Фейсала кілька днів і кілька днів не припинявся потік гостей і родичів. Уже на що ми, росіяни, гостинні, але поява гостей о другій годині ночі й нас дивувало. Квартира Фейсала більше походила на клуб, де можна було спостерігати арабське життя й вдачі безпосередньо.

Араби рідко всерйоз сваряться. І якщо вам трапилося зштовхнутися в конфлікті з арабом, хто б ви не були, зупинитеся перший і простягніть руку, і ви будете обов'язково прощені; більше того, вам посміхнуться й через хвилину ваш супротивник все забуде. Араби зовсім не злопам'ятні

Араби з різних країн у чужій країні почувають себе родичами, а відчуття їх у себе в арабському світі схожі на минулу спільність громадян колишнього СРСР: усе з однієї країни, але з різних республік. У психологічному відношенні всі араби — єдиний народ, і розмовні діалекти відрізняються незначно. У Йорданії, у мальовничому містечку біля гарячого водоспаду Хамамат-ма-ин, ми зустріли більшу групу музикантів, які грали більше для себе, чим для публіки.

Розговорившись, ми довідалися, що всі вони з різних арабських країн і щорічно зустрічаються тут, тому що вони друзі. Природно, що така воля прямування-руху-перса-руху в арабів тільки для чоловічої половини, жінки ж повинні зберігати сімейне вогнище або готуватися кэтому.

У будь-якій арабській країні досить бідності, і життя простолюдина не настільки легка й безтурботна, але в людях не зауважується похмурості, усюди достаток життям. При всій темпераментності арабів їм властива м'якість характеру й доброзичливість. У великих містах — Дамаску, Аммані, особливо Каїрі — потужний автомобільний рух, де ніхто не дотримує правил, але й там дуже рідкі аварії й допомагає в цьому круговороті машин теж доброзичливість арабів. Араб на машині завжди звільняє дорогу жінці з кошиком на голові або просто перехожому, незалежно від того, чи йде пішохід на червоне світло світлофора або на зелений

До доброзичливості арабів потрібно додати й небагато східного егоїзму, без нього характеристика араба й взагалі азіата буде неповною. Європейцям геть-чисто незрозуміло, як можуть сполучатися ці дві протилежних якості. Наприклад, водій машини, побачивши потрібну йому річ у крамниці, безтурботно залишає свою машину чи ледве не поперек вулиці й не поспішаючи робить покупки.

Інші водії сигналять, терпляче чекають, повільно намагаються об'їхати недоречно залишену машину. Інший водій, що із працею об'їхав неправильно запарковану машину, точніше сказати, кинуту машину, незабаром сам повторює зупинку, доставляючи незручності іншим. Притім у всім цьому немає ніякого злого наміру. Це просто невдачливий азіатський егоїзм, азіатська безтурботність, для пояснення яких ми не знайдемо потрібних слів