Уперше думка про сплав по Лен-ріці з'явилися вісім років тому, буквально в той день, коли стих шум вертольота, що висадив нас на гальковій косі десь у відрогах Байкальського хребта. У наступні роки ми щоліта стали приїжджати в Сибір і із завзятістю маніяків проходити маршрут Іркутськ — Ангара — Байкал — верхів'я Лени. Проходячи заодно як би щорічний курс лікування від столичної суєти. Лікування, треба сказати, за всіх часів було не з дешевих, тому нам доводилося ставити його на комерційну основу, а саме — набирати групи іноземних туристів і показувати їм дійсну, дику природу Сибіру. Але це було клопітно й не залишало вільного часу для здійснення нашої мрії. А мрія була така: не просто сплавитися по Лені, але й зайнятися підводним вивченням гірської ріки і її мешканців і, звичайно, підводним полюванням. У результаті ми вирішили: бог з ними, із грішми, — краще брати гарних друзів і вже ні в чому собі не відмовляти, у межах припустимого, розуміє

За кілька років подорожей ми прийшли до оптимальної схеми досягнення заповітних місць. В Іркутську орендується невеликий теплохід, що за добу з невеликим здатний дійти до метеостанції Сонячна. Від цього місця по дну Сонячної паді, через однойменний перевал іде древня стежка до джерела Лени. Стежка дійсно відома з незапам'ятних часів, по ній евенки спускалися до Байкалу й робили набіги на посивіння бурять. Конфлікти меж ними відбувалися на ґрунті поділу байкальського берега, добувати їжу на якому було набагато легше, ніж у тайзі. Нині конфлікти не відбуваються — тепер вся ця територія належить Байкало-Ленскому державному заповіднику

Піша частина маршруту найбільш стомлююча своєю довжиною, набором висоти й вагою багажу з надувним плотом на додачу. Щораз, переборюючи круті зльоти стежки, ловиш себе на думці, що працювати носієм у Гімалаях доля неслабих духом людей. Яких-небудь шоста година «прогулянки» з рюкзаками, і ти на перевалі. За спиною залишається Байкал, спереду — широка долина з безліччю карстових озер і поточними отовсюду струмками, з яких бере свій початок велика російська ріка

Бажання дійти до джерела Лени не залишало нас із моменту першої появи в цих краях. Щораз, задаючи питання місцевим жителям про це заповітне місце, ми одержували досить суперечливі відповіді. І зовсім було отчаялись домогтися істини, поки не зустріли Володимира Петровича Трапезникова, людини, що не тільки визначив точне місце розташування джерела, але й згодом спорудив там каплицю: будівництво її саме по собі було схоже на подвижництво. Кривдно було й те, що ця подія й усе, що з ним зв'язане, знайшло відбиття лише на сторінках американських журналів, присвячених дикій природі

У своїй верхній частині Лена тече (кілометрів 30) по широкій долині, вистеленої ягелем з рідкими острівцями низькорослого чагарнику. Далі ріка спрямовується у вузький каньйон з водоспадами, притисками й перекатами. Іноді його вертикальні стіни йдуть нагору на сотню метрів. За тисячі років ріка промила в скелях гроти, потрапляючи в які почуваєш себе не занадто затишно. Каньйон закінчується так само раптово, як і починається. У цьому місці Лена розсовує берегами тайгу й стає дійсною тайговою рікою. Такий вона залишалася до кінця нашого маршруту довжиною в 260 кілометрів

На самому початку маршруту є непрохідний для нашого плота водоспад; тут проходить границя скельних плит, і ріка з гуркотом падає вниз, піднімаючи клуби водяного пилу. Довелося обходити його берегом, перетаскуючи й пліт, і речі. Далі проходження перешкод вимагає елементарної уваги й злагоджених дій екіпажа. За всю історію наших походів на плоті не було ні одного випадку групового купання. Правда, дехто вивалювався в семиградусную воду по нескольку раз, але це, крім нетривалих і дуже веселих спасработ, не створювало ніяких складностей. У деяких сплавах зі свідомими іноземними панами нам без праці вдавалося управляти судном за допомогою нехитрих команд, але у випадку із земляками команди не проходили. Будь-які накази, що виходять від керманичів, сприймалися всіма по-різному, часто викликаючи бурхливі дискусії

Лінь, наша невід'ємна національна риса, з'явилася безумовним двигуном прогресу в нашому плаванні. Лінь було сходити в Московський турклуб і взяти там лоцію, тому довелося робити її самим. А тому що лінь робити запису й користуватися компасом, довелося купити диктофон і навігатор GPS (Global Position System) . Сплав хоч і став здобувати характер комп'ютерної гри-«бродилки», але зате відпали проблеми із плануванням дозвілля. Ми завжди знали, яке наше відставання від графіка й скільки часу займе дорога до наступної стоянки

На берегах повно дров — не треба ні сокири, ні пилки. Як тільки готовий вогнище й перший казанок коштує на вогні, усе кидаються ставити намети й витягати туди спальники, щоб не відволікатися потім від вечері й нічних посиденьок з байками за життя. Що стосується нашого раціону, то він за всіх часів складався з дарунків магазина, ліси й ріки. У магазині купували основну частину продуктів, ліс «спонсировал» нас грибами і ягодами, а на ріці ми здобували навички рибного лову на блешню. На відміну від рік Далекого Сходу, де в путину рибу можна ловити руками, на Лені потрібні певні навички й знання. Знання ці накопичувалися вкрай повільно, в основному за рахунок особистого досвіду й спілкування з місцевими рибалками. Незабаром стало зрозуміло, що без ґрунтовного вивчення водного середовища нам не обійтися