Це   Гонконг,   схожий хіба що на чудесну пісню  сирени,  яка захопила вас навічно в полон  свого  зачарування.

Мандаринові дерева

Напередодні китайського Нового   року   в   Гонконгу особливо багатолюдне й галасливо — перше, що я довідалася, прилетівши туди.  На тлі темних   курток,   в   які   була   одягнена більшість китайців, тим більше барвисто виглядали напису на будинках. Мудрі ієрогліфи більше походили на висушені водорості океану, чим на яскраві реклами або повідомлення про святковий передноворічний розпродаж

Мені не терпілося довідатися, як же наступає незвичайний Новий рік, коли на всього наступного 364 дня самим головним стане одне із дванадцяти далеко не екзотичних тварин

Коли я виявилася у вирі гарячково, що поспішає юрби, то серед мініатюрних китаянок відчула себе громіздкої й неметкої. Вони, видимо, розуміючи це, вибачалися за мою незручність набагато частіше, ніж це робила я сама

Людське море несло мене по вулицях Гонконгу — нагору й униз, по суші й по морю. З континентальної частини Гонконгу я потрапила на острів завдяки енергійній юрбі китайських хлопців. Під голосні лементи й сміх вони попросту заштовхали мене на невеликий пором

«Дивно, — встигла відзначити я, — у такий, по наших поняттях, моторошній тисняві люди зовсім не дратують один одного...» Вони жартували, іронізували й своїми веселощами заражали навіть снобів-іноземців

Коли ми прийшли на острів, юрба дружно захопила мене кудись углиб міста. Як у фільмі чаплинских часів замигтіли вулиці, забудовані гігантськими хмарочосами. Пробігали ми повз китайські аптеки — запашні хвилі пряностей бадьорили й додавали сил у цьому незвичайному марафоні. Удалечині   здалося   щось сліпуче. Очі відмовлялися прийняти все разом. Усі поспішали на знаменитий квітковий ринок у парку Вікторії.  З  усього   Гонконгу  сюди привезли незмінних учасників торжества Нового року — квіти й, звичайно, мандарини. Малюсінькі й величезні, зростаючі в маленьких горщиках і більших діжках. От вони, новорічні а на них — «золоті монети». Адже головний подарунок у Китаю — «лаки ваб» — гроші удачі. Вони можуть бути дійсними й шоколадними. Монетки кладуть у червоні конвертики — «ампау» і розвішують на гілках мандаринових дерев. Кожний китайський будинок, незалежно від статку його власників, обов'язково прикрашає свої новорічні деревця такими магічними конвертиками, що приносять удачу, багатство, процвітання й здоров'я

Золоті фарби базару в парку Вікторії гармонійно доповнювали квітучі персикові дерева. Бузкові гаї були «посаджені» у солону воду, щоб бутони не розпустилися до новорічної ночі. А потім їх будуть дарувати як символ самої відданої любові

Невелике мандаринове дерево й гілка персика з фіолетовими квітами —  я навіть і не пам'ятаю, як стала їхньою власницею, — зробили мене ще більш незграбної. До того ж виникло запитання: а кому я їх подарую?

Але отут такі ж «отоварені» покупці, як і я, почали пробиратися до виходу з базару, чомусь при цьому повторюючи назву вулиці — Голливуд — може, там і є саме головне? Разом з веселими китайськими товаришами я теж поспішила в них Голливуд.

Всі двері в будинках на цій вулиці були відкриті. Прямо перед нами виміталися купи сміття, викидалися на вулицю якісь предмети. У вітринах невеликих магазинчиков начищали величних Будд. Із цебер прямо на тротуар виливали брудну воду, що стікала вниз, адже Голливуд розташовувався майже на горі. За традицією —  нічого стар, брудного не повинне було залишатися в будинку в Новому році...

Храм Травні Му

Виявилося, що більшість китайців ішли до храму Ман му, до якого й вела ця сама вулиця Голливуд. Увійти в храм міг будь-який — не було ніяких заборон для іноземців, іновірців. Якась жаліслива жінка, побачивши мою розгубленість, потягнула мене за собою. Ми обмінялися посмішками, що означало повне розуміння. Перед більшим вівтарем у бронзових чанах горів вогонь. Люди підходили й ставили запалені сандалові палички. Все це відбувалося під уважними поглядами численних убраних богів з розмальованими особами

Жінка поклала перед вівтарем пакетик із фруктами, устала на коліна, склала перед грудьми долоні й запекло затрясла ними, ретельно просячи про щось богів

Я поспішила відірвати кілька мандаринів від свого дерева й піднесла їх найбільш суворому богу в надії піддобрити його. Хто знає — що може трапитися в самий Новий рік...

Потім привітна китаянка взяла пачку паперів з ієрогліфами й направилася до печі в сусіднім приміщенні. Вона пригорщами кидала папір вогонь.

«Ну, звичайно, — згадала я розповідь мого друга-китаїста, — це ж молитви, які, згоряючи, разом з димом доходять до Бога. Він передає вести від жінки її померлим родичам».

Перед зустріччю з Новим Місяцем

В останній день Старого Місяця магазини Гонконгу працювали цілодобово. Навколо всі будинки були оздоблені як крашанки. Новорічний розпродаж закрутив все місто. Хто у всю міць своїх легенів, хто в мегафон кричав несамовитим голосом про сам-самий свій кращий і дешевий товар. Бог удачі Чой Сан керував розпродажами. Він був одягнений у яскравий розшитий халат, із золотою короною на голові, довгими вусами й лукавою посмішкою. Час від часу він сповіщав про якийсь рідкий товар, зразки якого відразу приносили його помічники й безкоштовно роздавали. Більше всіх діставалося шустрим хлопчиськам. Вони тільки й устигали бігати від одного магазина в інший, обмінюючись і хвастаючись схопленими подарунками. Недарма говорять, що в Гонконгу є всі — від Диора до древніх амулетів. Першокласні підробки оберемками скуповували не тільки іноземці, але й місцеві жителі