Французька Рив'єра, Монако, Монте-Карло... Уява відразу малює якийсь далекий, недоступний мир сонця, свята, пристрасті й азарту упереміж з яхтами, «ролс-ройсами» і фонтанами шампанського. Стрункі пальми й засмаглі дами на золотавій крайці блакитного моря, що пестить підошви білокамінних вілл і середньовічних замків. Уходящие ярусами нагору по крутих схилах природного амфітеатру ультрасучасні громади, що розсікають те отут, те там прямими, як стріла, автобанами або закрученими асфальтовими серпантинами... Отже, Монако. Дві події останнього часу, які ніяк не назвеш ординарними, пов'язані із цим місцем: по-перше, крихітне держава, яку можна перетнути пішки всього за годину, відзначило 700-літній ювілей правлячої династії Гримальди, і, по-друге, як це ні сумно, обірвалося життя капітана Жак-Ива-Кусто, великого дослідника морських глибин, довге час тутешній Музей, що очолював, океанографії, одного з почесних громадян Монако...

...Виросле прямо зі скелі будинок Океанографічного музею, будучи, саме по собі, архітектурним шедевром, круто зметнулося над морем, над крихітним п'ятачком галькового пляжу, над вічнозеленим терасовим парком, або «маринариумом», над замком, що прилітають до нього вуличками й площами. З верхньої оглядової площадки можна побачити не тільки все князівство, але й звивисту перспективу, що простягнулася на багато кілометрів, французького й навіть італійського Блакитного берега. А якщо дивитися вперед — те погляд губиться в нескінченнійій синявому, місцями затягнутою брижами, і лише іноді чіпляється за білі цятки неквапливо повзучих корабликів або стрімко пролітають чайок

Океанографічний музей виник сто років тому, в 1899 році. Сучасний будинок побудований в 1910 році архітектором Делефортри.

В основу музею лягли колекції, зібрані «ученим князем» Альбертом I, жагучим дослідником морів і океанів, під час наукових експедицій на своїх яхтах на рубежі минулого й нинішнього століть

Альберт Шарль Опорі Гримальди був видатною людиною й з'єднував у собі одночасно мецената науки й невтомного натураліста. Значні доходи, які приносило йому казино Монте-Карло він щедро витрачав на морські експедиції й співробітництво  з найвизначнішими діячами науки й культури. Будучи штурманом і провівши першу половину свого життя на службі в іспанському військово-морському флоті, він перейнявся безмежною любов'ю до моря, що визначило його життя надалі — після того, як в 1889 році він успадкував трон свого батька в стародавньому замку Монако. Побудувавши яхту «Ирондель», Альберт I запросив на борт вчених-океанологів і відправився досліджувати океанські глибини. Це справа настільки його захопило, що заможний князь не зупинився перед будівлею цілої флотилії великих парових яхт для океанографічних робіт: «Принцеси Аліси», «Принцеси Аліси II», «Ирондель II», які гідні стояти в одному ряді з такими відомими науково-дослідними кораблями, як англійський «Челленджер», норвезький «Фрам», наш «Витязь». Разросшиеся морські колекції князя вимагали спеціального приміщення, і він, вибравши дуже гарне й романтичне місце на високому скельному обриві, вирішив побудувати новий музей, з лабораторіями, бібліотекою й аудиторіями. Так виник «Храм моря» — нинішній Океанографічний музей Монако

Музей — головна наукова база міжнародного Інституту океанографії, штаб-квартира якого розташована в Парижі і який був заснований знов-таки принцом Альбертом. І це зрозуміло — експонати, що перебувають у ньому, представляють виняткову наукову цінність світового масштабу

Після смерті Альберта I музей захирів, тому що море зовсім не цікавило нового хазяїна скелі Монако. Інфляція, що захлиснула Європу після першої світової війни, обсс-

цінувала виділені Альбертом на підтримку Музею й реалізацію дослідницьких програм суми. Спорожніли наукові лабораторії, була продана й ефектно висаджена під час кінозйомок яхта «Ирондель II*. Нова світова війна й новий післявоєнний виток інфляції поставили музей па грань закриття

Після війни туризм зробив чудо: Океанографічний музей став єдиним у світі науковою установою, що могло цілком існувати на засоби, отримані від продажу квитків

Саме в цей час міжнародний комітет музею, бажаючи поліпшити його діяльність, запросив на посаду директора вже встиг здивувати мир своїми дослідженнями, відкриттями й фільмами відставного капітана військово-морських сил Франції, вченого-океанолога й винахідника акваланга Ж.-И. Кусто. Музей, струснувшись від спячки, знайшов другий подих. Кусто і його помічники-однодумці, відроджуючи традиції принца Альберта, розробили й почали успішно втілювати багаторічний план розвитку музею. Щоб залучити побільше відвідувачів, потрібно було вдосконалити й розширити Акваріум, поліпшити роботу однієї з найбільших бібліотек по морській тематиці, поповнити потрібними людьми персонал, кардинально перешикувати дослідницькі відділи, придбати необхідне сучасне встаткування. онук, Що Прийшов до влади в князівстві, Альберта —  князь Реньє III, успадкувавши від діда любов до моря, підтримав починання нового директора. Молодий правитель будучи почесним головою Океанографічного інституту, навіть очолив спеціально для нього створену лабораторію радіоактивності, а потім і організований при музеї Міжнародний центр по вивченню радіоактивності моря. Була відтворена природна картина підводного життя. Трохи нижче музею на відкритому повітрі був побудований тропічний парк-маринариум, під скелею — підводна рыбоферма. Музей став проводити величезну роботу з популяризації й пропаганди ідей, пов'язаних із захистом морів, океанів і навколишнього середовища від усякого роду забруднень, поховання на дні радіоактивних відходів, проводити міжнародні зустрічі й наукові симпозіуми. Винятково завдяки позиції, зайнятий музеєм, і авторитету його директора, удалося запобігти й заборонити надалі скидання радіоактивних відходів у Середземне море, що намечалось урядовою програмою Франції. Можна сказати, що саме звідси пішли перші паростки відомого руху «Гринпис».