Говорять, що зрозуміти специфіку якої-небудь видатної вулиці можна, лише поринувши в неї з головою — тобто тільки на «місці». У крайньому випадку, пильно розглядаючи фотографії в альбомах. А от «суха» схема отут ніяк не допоможе: з висоти пташиного польоту всі проспекти виглядають однаково, хіба що одні — уже, а інші — ширше.
Думка, вообще-то, здорова, але не у випадку Бродвея. Першим і самим красномовним свідком його винятковості служить саме план Нью-Йорка, на якому видно, що «Широка дорога» — не просто головна магістраль головного міста Америки, вона ще й рекордсмен довжини. (Відомо, як американці люблять усілякі рекорди.) Мало того що «дорога» біжить навскоси через весь Манхэттен, так вона й від нього, не в силах зупинитися, прагне далі, повз передмістя й окраїни, через границі графств і штатів, чи ледве не «до канадської границі». Втім, навіть у межах міста її довжина виглядає більш ніж переконливо. Рідкий турист добереться за одну прогулянку навіть до середини...

Незважаючи на аналогічний статус, зовні Бродвей мало схожий на класичні столичні артерії Старого Світла, начебто Єлисейських полів або Унтер-ден-Линден. Тут майже немає фешенебельних готелів, великих урядових закладів, парадних міських музеїв. Правда, нічого такого ми, властиво, від нього й не чекаємо, з дитинства привыкнув асоціювати нью-йоркську «візитну картку» з іншими атрибутами: феєричними видовищами, феєрверком вогнів, мерехтінням реклами. Загалом, Бродвей «зобов'язаний» у наших очах бути «шоу-вулицею», і нікуди йому від цього не дітися.

Він і не намагається, хоча, щоб дати місце й інші прояви своєї багатоликої натури, зосереджує стереотипні «задоволення» на одному порівняно короткому відрізку, у районі Таймс-сквер. А на інших — дає волю фантазії. Кожний з пересічних проспектом районів представляє особливий культурний шар американської міської історії. У кожному — свій стиль забудови й ритм життя. Одне «справа» — банки й контори околиць Уоллстрит, зовсім інше — арт-галереи богемного Сохо, третє — легендарний мир нью-йоркських театрів. А в районі Вест-Сайда й Гарлема відкривається вже «четвертий Бродвей» — пересічна курна магістраль цілком провінційного на вид міста. Отже, перед нами «протей^-протей-вулиця-протей», або, якщо завгодно, «підручник^-підручник-вулиця-підручник»: за словами відомого знавця Америки, публіциста Олександра Гениса, кращого відкритого «уроку по історії й географії Нью-Йорка», чим прогулянка по Бродвею, просто не придумаєш.

«Романтики» і «практики» із широкої дороги

У первісному виді Бродвей виник ще до того, як на Манхэттен ступила нога блідолицього. За словами археологів, нинішні обриси проспекту повторюють споконвічну індійську стежку, що зв'язувала південну й північну частини острова, коли він був покритий густими заростями. Дивну для лісового шляху траєкторію вони пояснюють особливостями горбкуватого ландшафту: пішоходам доводилося триматися вузької лощини (до речі, по одній з версій, «Манна-хатта» по-гуронски означає «горбкуватий острів»).

В 1626 році сюди прийшли голландці, і значення «траси північ—південь» відразу зросло. Вона з'єднала два перших європейських поселення на острові — Новий Амстердам («унизу») і Гарлем («зверху»). Притім у межах Нового Амстердама дорогу розширили й облаштували, а «варварське» тубільна назва Виквасгек (дотепер ученим неясно, звідки узявся цей топонім) замінили на більше пристойне для завойовників Heere Straat (Панська вулиця). І лише в 1664 році, після того як голландці поступилися Манхэттен англійцям, а Новий Амстердам став Новим Йорком, на карті з'явилося нинішнє славетне ім'я — Broadway («широка дорога»). Вийшло дуже «по-новосветски»: дух просторів і волі склав основу ідеології для майбутньої «батьківщини сміливих» — США.

Після Війни за незалежність і установи нової держави наприкінці XVIII століття Нью-Йорк вступає у фазу неймовірного розвитку. Не «відбувшись» як адміністративна столиця (а точніше, пробувши такий усього один 1789 рік), місто знаходить своє покликання в економіці. В 1792-м відкривається знаменита Фондова Біржа. Ще через десять років статистика показує, що на берегах Гудзону й Ист-ривер постійно проживають уже 60 тисяч чоловік — більше, ніж в «старих добрих» Філадельфії й Бостоні. Цікаво, що територія міста в той же час залишається мікроскопічної — приблизно чверть Манхэттена.

Так, звичайно, не могло тривати довго. В 1807-м питаннями містобудування зайнялася спеціальна комісія, і в 1811-м муніципалітету був представлений генеральний план — досить масштабний і предусматривавший розвиток майбутнього мегаполіса чи ледве не на століття вперед. Відповідно до його природний ландшафт острова підлягав остаточному знищенню, а на його місці повинна була виникнути практична й стругаючи система забудови в дусі модної тоді утопії «ідеального міста».

Так виникла знаменита регулярна сітка Манхэттена: з півночі на південь строго паралельно йдуть дванадцять «авеню», а під ідеально прямим кутом до них — двісті двадцять вулиць. Всі вони, пронумеровані, через непомірну довжину розбиті для зручності на відрізки: східні й західні. Вододілом «призначили» вертикаль П'ятої авеню: ліворуч від її до номерів «припливів» додають букву W (West), праворуч — Е (East). І тільки примхлива діагональ Бродвея вибивається з великої «регулярності». Не пощадивши при її створенні ні горбка, ні деревця, нещадні проектувальники все-таки дозволили старої магістралі текти вільно, як колись. Більше того, саме в «серединному Манхэттене», де закони геометрії стають зовсім суворі, Бродвей саме й робить свій перший і самий помітний поворот...