| Дракон злітає в небеса |
|
|
|
|
Китайське економічне чудо» последовавшее слідом за німецьким, японським і «чотирьох малих драконів», виявилося самим грандіозним і по масштабах — воно торкнулося чверті людства, — і по радикальності змін. Однак великий прорив в економіці відбувається на тлі складностей, що зберігаються, у соціальній сфері й невирішених поки проблем в області екології. Ще на пам'яті нинішніх поколінь китайці при зустрічі привітали один одного питанням: «Ні чифань ла ма!» — «Ти поїв!..» Тепер вони ситі. Але чи всі! І що ще одержали вони крім ситості! Тридцять–сорок років тому видобуток їжі становила головну турботу чи ледве не всього китайського населення. Харчувалися скудно. Чашка рідкої кашки або пампушка з вареного тесту на сніданок і вечерю, чашка рису або локшини із приправою із зелені на обід — от усе, що підтримувало життя мільйонів селян, трудившихся до сьомого поту без вихідних. М'ясо — хіба що по більших святах. Молока й молочних продуктів китайці не знали. Багато хто в повному розумінні слова голодували, особливо при частих неврожаях і стихійних лихах. Сьогодні для переважної більшості населень проблема «вэнь бао» («тепла й ситості») вирішена. В 2005 році, по статистику, «середній китаєць» зміг витратити на їжу майже в 120 разів більше грошей, чим в 1978-м, коли країна тільки входила в епоху реформ.
Прилавки Шанхая заповнені дорогою косметикою, що мирно сусідить із вітчизняними продуктами, приготовленими із традиційними компонентами — «бамбуковим оцтом», річковими перлами й т.д.
Звичайно, вся Піднебесна не стала по одному розчерку чиєїсь начальницької кисті маоби — багатої або просто заможної. Наприклад, ООН офіційно вважає жебраком індивідуума, що одержує менше долара в день, і якщо виходити із цих підрахунків, за рисою навіть не бідності, а в стані «extreme poverty» («крайньої нужди») у Китаю живуть 150 мільйонів чоловік — 9 відсотків населення країни, або 12 відсотків усіх знедоленого світу. Якщо керуватися ще більш низькими (китайськими) критеріями, згідно яким границя бідності проходить на рівні мінімального посібника в 683 юаню (не набагато більше 80 доларів) річного доходу, і тоді число людей, «сидячих» на ньому тільки в селі, складе 23,6 мільйона. Але все-таки… Останній масовий голод, унесший кілька мільйонів життів, трапився в Китаю піввіку назад, наприкінці 1950-х — початку 1960-х років.
Якщо маоистский Китай пригнічував однотипністю й монотонністю повсякденного одягу громадян, поголовно одягнених у сині френчі й безформні штани, те нині місцева швейна промисловість задовольняє різноманіттям фасонів і багатоцвіттям виробів покупців всіх віків в усьому світі. Ті ж півстоліття назад багатої в КНР уважалася родина, що володіла «трьома коштовностями»: ручними годинниками, велосипедом і швейною машинкою. Особливими щасливцями слыли власники найпростіших лампових радіоприймачів радянського виробництва й фотоапаратів. Тепер у переважної більшості «осередків суспільства», принаймні в містах, є й телевізори, і холодильники, і пральні агрегати. Сто мільйонів чоловік говорять один з одним по мобільних телефонах, мільйони виходять через персональні комп'ютери в Інтернет. Особистих автомобілів у Китаю ще недавно не було взагалі. Сьогодні їхнє число в країні досягло п'яти мільйонів, тобто в середньому — по чотирьох машини на 1 000 чоловік. Зрозуміло, по європейським, американським і навіть російських мірках, це небагато, але, за прогнозами, через п'ять років автопарк країни потроїться. Очікується також, що до 2008 року частка Китаю на міжнародному автомобільному ринку складе 25%. Тільки уявіть собі: чверть машин, що бігають по дорогах планети, буде зроблена в Китаю, у тій самій державіі, що наш полум'яний критик В.Г. Бєлінський слідом за Гегелем порівнював з «заскнілим у своєму застої зморшкуватим старцем».
|
| « Пред. | След. » |
|---|




