«А чи коштує? — сумнівалися мої знайомі, коли я вирішив їхати в Ємен. — Дикі вдачі, дикі люди… Нерівне година, заріжуть». «Але це ж найцікавіша країна! Дотепер живе за законами племінної честі. Чоловіка носять клубні піджаки поверх спідниць і жують листи, а верблюди їдять рибу. Там міста схожі на политі білою глазур'ю пряники й... — я спробував згадати, що ще переконливо^-дивного мені відомо про Ємен — ...і на 18 мільйонів чоловік доводиться 50 мільйонів «стовбурів»!» «Ну, добре, — уступали співрозмовники, — виходить, не заріжуть, а застрелять».

«Повинен вам категорично заявити: на північ їхати небезпечно, — вагомо сказав чиновник столичної поліції, куди я звернувся за пропуском. — Там неспокійно».
«Грабують? Убивають?»
«Ні, звичайно викрадають», — у його інтонації така перспектива пролунала ще більш страшної.
«А потім відпускають?» — з надією допытывался я.
«Так, майже всіх. Через кілька днів», — слово «майже» у такому контексті, як ви розумієте, особливо приємно...
«А тих, за кого так і не вносять викуп, все-таки кінчають?»
«Ні, вони звичайно гинуть у перестрілці, коли ми намагаємося їх звільнити».
Я помізкував хвилину й твердо сказав:
«Дайте мені пропуск. Я не боюся їхати. Тільки благаю вас, якщо що, не намагайтеся мене звільнити…»
«Добре… И все-таки дам пораду — дійте краще через агентство».

У дійсності, з тих пор як в 2001 році влади ввели за викрадення людини страту, ніхто більше не пропадав. Останній випадок мав місце по зовсім дитячому приводі: туристів захопили, щоб поквапити уряд з передачею одному із племен обіцяних двох тракторів, які потрібні були до зарезу: рити канали й зрошувати поля з катом, адже кат для єменців — це «їх всі». Доведені до крайності перспективою втратитися улюбленого наркотику, селяни зважилися на розпачливий крок. Втім, усе залишилися задоволені. У Ємені навіть викрадений користується всіма привілеями гостюючи, а гість — істота священне. (Втім, «обов'язку» є й у священної істоти, інакше ображені хазяї можуть скинути його з п'єдесталу. Мені, наприклад, розповідали, як за відмову випити кишр (чай з лушпайки від кавових зерен) «зарозумілих» гостей закидали каменями.) Рідні дружини на далекому Заході не носилися зі своїми чоловіками так, як це робили викрадачі: і по горах возили на «екскурсії», і щодня різали барана, і танцювали з кинджалами по вечорах у багаття. Коли уряд пішов на переговори й заручникам оголосили, що вони вільні, ті не хотіли їхати й говорили, що про таке культурне занурення раніше не могли й мріяти.

Назрані, пред'явите тасри

Від всіх назрані («назарян» — так називають християн всі мусульмани) на пропускних пунктах — через кожні 30— 40 кілометрів — вимагають тасри (по-арабски — пропуск). По ідеї, якщо в тім районі, куди ви їдете, не йдуть міжплемінні бої, поліція повинна видавати їх автоматично, але не може ж вона втратитися вірного заробітку собі на кат. Тому офіцер отфутболивает нещасного іноземця до турагенту, а той нав'язує йому оренду джипу з водієм, щоб потім, у свою чергу, отстегнуть поліції. Схема проста. Але й арабський мир не без добрих людей. На колишньому соляному ринку аль-милх у Сане якийсь торговець стародавніми єврейськими ювелірними прикрасами (євреї — прекрасні ювеліри, навіть араби це визнають) послав хлопчиська за братом, у якого друг мав знайомого, нічим не примітного, але учились колись у Краснодарі. Так удалося з'ясувати, чого ж я хочу.

И от шурин краснодарського студента зговорився з водієм Абдуллой за третину того, що просило агентство, а мені приніс підозріло потертий документ із полдюжиной підписів і печаток, виданий Міністерством природних ресурсів Ємену.

Відповідно до його я перетворився в німецького консультанта по екологічній безпеці південно-заходу Аравії. Я помітив, що паспорт у мене не німецький, на що одержав резонну відповідь, що солдати читають тільки по-арабски, і те із працею. По цьому самому папері навіть японці один раз їздили…

Неодруженими тут не стріляють

Наступного дня ні світло ні зоря з'явилося Абдулла. За сафьянным поясом Божого Раба (такий буквальний переклад імені) під недвозначним кутом стирчала рукоятка традиційного кинджала — джамбии, без якого жоден повнолітній єменець із будинку не виходить: «У вас — краватка, у нас — джамбия, у цьому вся різниця. Але мені при ній, мабуть, спокійніше, ніж тобі при краватці», — сострил водій і розгорнув для мене двері свого «лэндкрузера».

Через аеродинамічні форми ця машина відома в Ємені як «Лейла Алави» — по імені єгипетської кінозірки. Вирізані з журналів портрети її самої і її ж звабних колег з відкритими особами й плечима розклеєні по всьому салоні. З іншого боку, приладова дошка (на неї поміщений пахучий ароматизатор) і дзеркало заднього виду покриті ковриком з бахромою, поверх якого пущені вишиті золотом суры з Корана, а також фотографії мечетей Мекки й Медини. Хочеш — розважайся, хочеш — віддавайся благочестивим думкам. Абдулла вимовив обов'язкове «Бисмилла» («З Богом» — цим вигуком випереджають навіть здійснення подружніх обов'язків), і ми рушили на північ.