У безпосередній близькості від Іудейської пустелі, між берегом Мертвого моря й схилами гір, є смужка землі шириною всього кілька сотень метрів. Завдяки джерелам і достатку струмків, що біжать із гір, ця вузька стрічка буяє рослинністю й різною екзотичною живністю. Це — дійсний оазис, відомий з біблійних часів під ім'ям Эн-Геди. Ще піввіку назад, для того щоб сюди добратися, доводилося йти кілька днів по розпеченій пустелі. Тепер досить сісти в автомобіль і просто перетнути Ізраїль із заходу на схід

Заповідник Эн-Геди заснували в Ізраїлю в 1972 році з метою збереження унікального ландшафту й тваринного миру однойменного оазису. Площа його території становить близько 14,5 км2.

У долинах річок Давид і Аругот виростає більше тисячі видів рослин. Серед них зустрічаються папірус, дерево унаби, акації, содомская яблуня, саксаул, тамариск, олеандр.

По заповіднику проходить північний ареал дамана. Крім того, тут живуть гірський козел, сарна, леопард, дикий кабан, вовк, червона й афганська лисиця, смугаста гієна, ящірка агама, змії, у тому числі отрутні эфа й палестинська гадюка.

З пернатих найбільш помітні тристрамов довгохвостий шпак, трубастый ворон, арабський сірий дрізд і білоголова каменка. На скелях гніздяться білоголовий сипнув, єгипетський гриф, яструбиний орел і шахин.

Улітку 2005 року через необережне поводження туристів в Эн-Геди відбулося дві пожежі, що знищили заросли сухого очерету й кущі. Але рослинність у цих місцях відновлюється швидко, і, за прогнозами співробітників, уже через кілька місяців вигоріле від пожежі місце буде виглядати, як колись.

На зустріч із доісторичною природою я їхав по сучасному швидкісному шосе, що зв'язує Єрусалим з Элатом. Уздовж його нескінченно тяглися пляжі й бананові плантації, кемпінги й готелі, фабрики по виробництву косметики з мінералів Мертвого моря й кибуцы. Від древніх часів залишилося деяке: печери Вади-Кумран, де в середині ХХ століття були знайдені древні рукописи, міцність Масада й розташований між ними оазис Эн-Геди, що, властиво, і був метою моєї подорожі. Відповідно до переказу, тут, у печері за водоспадом, ховався від царя Саула майбутній правитель Ізраїлю юний Давид.

У камуфляжі з екзотичних рослин, у лоні 600-метрових Іудейських гір, повитий стрічками водних струменів, Эн-Геди являє собою дійсний рай на Землі. Звідки ж береться стільки вологи в цьому посушливому районі? Справа в тому, що над грядами часто проливаються дощі, якесь кількість води просто стікає вниз по поверхні, а інше — просочується в землю, досягає водоносних шарів і виходить на світло у вигляді джерел. Їх тут чотири: Давид, Аругот, Эн-Шуламит і давший назва всьому оазису джерело Эн-Геди.

Починаючи з біблійних часів і навіть раніше, наскільки можна судити по археологічних розкопках, оазис був заселений постійно. Але крім легенд від попередніх епох у заповідному куточку залишився лише фундамент синагоги з мозаїчними візерунками на підлозі й написами на івриті й арамейській мові приблизно III—VI століть, тому що не можна точно сказати, коли іудеїв у цих місцях перемінили бедуїни. Відродження Эн-Геди почалося в 1948 році після утворення держави Ізраїль. Спочатку на цьому місці виникло військово-молодіжне поселення, що переросло в 1956 році в сільськогосподарську комуну — кибуц, що процвітає й донині. Її жителі вирощують манго, фініки й банани. Вони одні з перших в Ізраїлю стали робити туристичні й медичні послуги, побудувавши готель і лікувальний корпус на Мертвому морі. В 1972 році оазис Эн-Геди оголосили особливо охоронюваною природною територією. Тільки так можна було зберегти цей куточок і регулювати, відповідно, потік туристів.

Заповідник Эн-Геди по площі невеликої й містить у собі дві ущелини — Давид і Аругот, з поточними по них однойменними струмками. Вода й сонце — дві головні причини буйства місцевої флори. У долинах струмків ботаніки описали біля тисячі видів рослин. Причому деякі з них згадуються ще у Священному писанні. Приміром, бальзамне дерево, з якого в стародавності готували пахощі для воскурений і притирань. Правда, сьогоднішні дерева не стояли тут від століття, а були вирощені з насінь, зібраних північніше — у долині ріки Йордан, і висаджені в Эн-Геди в 1962 році.

Унаби — дерево з багатою історією. Його галузі покриті гострими шипами, і нібито саме з них, а не з тернику був пліток вінець, надягнутий на голову Христа.

Тропи заповідника повні несподіваних зустрічей. З хащі напереріз раптом виходить гірського козла з більшими закрученими рогами або коза із цапенятами. Вони майже не бояться людей і спокійно щипають листя з дерев у безпосередній близькості від мандрівників. І все-таки більше шансів побачити граціозних тварин на якому-небудь неприступному стрімчаку або скельній полиці. Втім, мені довелось спостерігати ще більш цікаве видовище, як кілька десятків диких кіз промчалися повз вихідних з автобусів туристів і стали лазать по… деревах. Ні, звичайно ж, вони не карабкались по стовбурі, подібно ведмедям, просто акації тут досить низькі й кози заплигували спочатку на нижні гілки, потім залазили усе вище, прагнучи дотягтися до зелених листів. До речі, саме цією твариною зобов'язаний оазис своєю назвою. «Эн» на івриті означає джерело, а «геди» — цапеня. Виходить, що Эн-Геди — це джерело цапеняти.

Ще одна дивна тварина, що тут майже напевно можна побачити, — даман. Інша назва цього товстого звіра — жиряк, дане йому, мабуть, за комплекцію. Даманы на вид нагадують угодованих бабаків, але вони не є родичами гризунів, а ставляться до растительноядным. Про їхнє походження дотепер сперечаються біологи. По будові зубів і кістяка даманов зараховують до загону хоботних, тобто вони — близькі родичі слонів і відбулися від загального з ними предка. Даманы тільки на вид товсті й неповороткі. Насправді вони дуже рухливі, уміють добре лазать по деревах, а особлива будова кінцівок дозволяє їм легко переміщатися навіть по вертикальних скелях. Їхні лабети схожі на невеликі копитця з подушечками, які притискаються до поверхні скелі. Потім за допомогою спеціального м'яза тварина відтягає серединку лабети, створюючи ефект усмоктування повітря. І вона прямо-таки присмоктує до скелі, як шланг пилососа. Плюс до всього, на підошвах дамана є ще й особливі залози, що виділяють секрет, що полегшує присасывание. Настільки складний пристрій кінцівок дозволяє тварині легко карабкаться по стрімких скелях як нагору, так і вниз головою. Водяться даманы по всій Африці, а в Ізраїлю живуть у пустелі Негев і тут, в Іудейських горах.

Живуть в Эн-Геди й леопарди, але значно вище по струмку, ближче до вершин гір. Я намагався пройти нагору по стежці, але дорогу перепинив людин, що сиділо на камені в узбіччя, з рушницею — рейнджер заповідника. Ніякі доводи, що я журналіст із далекої Росії й хотів би сфотографувати леопарда, не переконали його пустити мене далі. Як я потім довідався, тропу закрили не стільки з побоювань за туристів, скільки з бажання відгородити дике життя леопардів. Хоча вони, схоже, непогано пристосувалися до цивілізації. У всякому разі, нападів на людину тут давно не було, плямисті кішки навіть розучилися по-справжньому полювати, воліючи тягати свійських тварин із сусіднього кибуца.