Російському обивателеві Німеччина відома як країна вкрай «організована» і до того ж маленька в наших масштабах. Тому дивним здається факт: ця «розкреслена по лінійці» індустріальна країна з найвищої (230 чоловік на км2) щільністю населення на 29 відсотків покрита лісами. В XXI столітті заповідники Німеччини займають 2,6 відсотки площі країни, не вважаючи п'ятнадцяти національних парків, дев'яноста парків природних і чотирнадцяти біосферних резерватів…

Цивілізація завжди наступала на природу в погоні за новими просторами для життя й оранки. Навіть та гармонія, про яку говорять екологи, киваючи убік древньої людини і його взаємин з навколишнім середовищем, — міф. Наприклад, на території Німеччини вирубка лісів почалася так давно, що вчені утрудняються привести навіть приблизну дату, а найбільшого розмаху досягла в X—XII століттях. На місці колишніх хащ як гриби на просіці виросли городки й села, чиї назви й зараз нагадують або про знищені ліси (закінчення -wald, -walde — від німецького «ліс»), або про їхніх лісорубів, що знищили (закінчення -rod або -reuth від roden — «корчувати»; а також -hau, -schlag від hauen і schlagen — «рубати»).

А с початком індустріальної епохи деревина стала використатися ще і як промислове паливо — потреба в ній збільшилася в рази. І отут у середині XIX століття стрімке зникнення зелених дібров з особи Землі вперше викликало до життя думка: їх варто охороняти. І люди зайнялися лісопосадками.

Таким чином, вийшли вторинні ліси — древостои. Вони сформувалися на місці колишніх природних за увесь час, що пройшов з тих пор, як екологічна фізіономія Європи стала перетворювати (тобто з початку неоліту — близько 7 тисяч років тому). Не будь людини з його «бритвами», вона на чотири п'ятих була б тепер покрита лісовою рослинністю, причому саме такий, котра континенту найбільше «підходять» (наші ж предки робили ще й селекцію, усвідомлено міняючи видовий склад древостоев, віддавали перевагу певним породам, що не завжди було сприятливо екологічно).

Втім, будемо радуватися й тому, що вільно або мимоволі збереглося. Всім цим заповідникам, паренням, резерватам. Завдання в них одна, трохи відрізняються тільки підходи до охорони природи. Біосферні резервати — це свого роду екологічні лабораторії, де спрацьовуються принципи гармонічного співіснування людини й природи. Природні парки створені для підтримки культурних ландшафтів — тут улаштовані зони відпочинку. Національні ж парки й заповідники — ключовий елемент системи й одночасно потужна стаття регіональних доходів — туристів тягне туди як магнітом. Крім того, місцеві жителі часто починають відчувати себе патріотами «своїх» парків і активно включаються в екологічно корисну діяльність.

Розмаїтість же німецької природи, треба помітити, незвичайно. Інший раз через кожну сотню кілометрів вас зустрічає зовсім новий ландшафт. Спробуємо й ми простежити їхню зміну — від півночі кюгу.

Пташиний перевал

Ватами називають низинні ділянки морських узбереж, які день у день затоплюються припливами. Відповідно, під час відливу (двічі в день) тут можна запросто гуляти по дну морському, розглядати черепашок і молюсків. Взуття, якщо на вас не гумові чоботи, краще, звичайно, попередньо зняти.

Вати можна зустріти в різних районах земної кулі, наприклад у Росії — по берегах Білого, Баренцева, Охотського й Берингового морів. В Америці — на Мексиканській затоці. Але «класичні» вати — це південне узбережжя Північного моря в Нідерландах, Німеччині й Данії. Всю смугу ваттов, разом з островами (уздовж узбережжя тягнеться намисто Фризского архіпелагу), дюнами, лугами на засолених ґрунтах, охоплює територія національного парку Ваттенмеер або, точніше, трьох однойменних парків, що ставляться до різних федеральних земель. Найбільше затоплюваних берегів доводиться на частку Шлезвиг-Гольштейна. Національний парк Шлезвиг-Гольштейнишес-Ваттенмеер — по території самий великий у країні (441 000 гектарів).

Найбільше вати славляться як царство пернатих — жоден інший район Європи не може похвастатися ними в такій кількості. Правда, для більшості видів це — тимчасове пристановище на шляху з арктичних районів Сибіру й Канади, де виводяться пташенята, до місць зимівлі на заході Африки і Європи, але все-таки протягом декількох тижнів щорічно отут можна спостерігати живі повітряні флотилії на крилі — у складі до 10 мільйонів «бойових одиниць», значна частка пернатого населення всього материка. Скажемо, наприкінці літа сюди злітаються взагалі всі пеганки Європи (близько 200 тисяч особин). На тлі цього достатку число ссавців, звичайно, невелико, але все-таки туристи люблять ловити в об'єктив тюленів, що теж неважко, коли є вибір з десяти тисяч чудових, з лискучою шкірою екземплярів

Другий основний об'єкт уваги орнітологів — глухари масиву Гарц (тут, на поросшем ялинником среднегорье, вивчаються їх знамениті «танці»). Ці краї інтенсивно освоювалися в X—XVI століттях, тут добувалася руда й виплавлялося залізо. Нині індустріальний потенціал вичерпаний, і на зміну промисловцям прийшли відпочиваючі. Для них, а також, зрозуміло, для охорони самого гірського лісу відразу після об'єднання ФРН і ГДР були створені два національних парки — Верхній Гарц (5 868 га) і просто Гарц (у три рази більше по площі — 15 800 га).