У першій половині XIX століття знаменитому англійцеві Чарлзу Дарвінові знадобилися п'ять років роботи й кругосвітня подорож на військово-картографічному судні «Бигль», щоб подарувати миру теорію еволюції видів. Згодом він указував, що місцем її народження варто вважати Галапагосы — саме там перед ним став природний добір «у всій своїй вроді». Але мало хто знає, що в той же час незалежно від Дарвіна практично ті ж наукові висновки  зробив його  співвітчизник Альфред Рассел Уоллес, причому на відміну від колеги йому для цього не довелося робити кругосвітнє плавання. Досить виявилося «просидіти» безвилазно кілька років на самому парадоксальній і унікальному по частині утворення життєвих форм острові миру — Борнео (в індонезійській традиції — Калимантан).

Вся ця екзотика, темні й світлі легенди, обретшие плоть і кров, постійні небезпеки й разюча концентрація майже міфічних істот, самі зображення яких змушують засумніватися в їхній реальності, стали перед очами здивованого натураліста. Птахи-носороги й квіти раффлезии, мисливці за головами й дикими орхідеями, гігантські метелики й лиховісні глечики хижих рослин, людиноподібні орангутанги та інші чудеса — еволюція розгулялася тут, як на поле бою. І понині вона не «заспокоюється». Звичайно, цивілізація добралася вже й до далекого 3ондского архіпелаги, але ще кілька десятиліть назад канібали в глибині місцевих джунглів, говорять, приносили людські жертви... Як би там не було, експедиція «Навколо світу» задалася метою: на будь-якому скільки-небудь підходящому транспорті, а іноді пішки перетнути північну частину Борнео, що нині належить Малайзии (штати Саравак і Сабах), і «перевірити», що отут збереглося від часів Альфреда Уоллеса, Xью Лоу, «білого» раджі Джеймса Б рука й інших «героїв» позаминулого сторіччя, а що перемінилося. Та й просто цікаво проникнути в райони, де донині не ступала нога російського мандрівника...

Острів Калимантан ділять між собою три держави — Малайзия, Бруней і Індонезія. Малайзійська частина (Східна Малайзия), розташована над екватором, займає північ і північний захід острова. У її склад входять два штати — Саравак і Сабах

Площа штату Саравак — 124,9 тис. км2 (найбільший з 12 штатів федерації Малайзия)
Чисельність населення — 2,2 млн. чоловік (2004 рік) Адміністративний центр — Кучинг

Площа штату Сабах — 76,1 тис. км2
Чисельність населення — 2,8 млн. чоловік (2004 рік) Адміністративний центр — Кота-Кинабалу

Населення
Більшу частину населення цих двох штатів становлять корінні племена острова Калимантан — даяки (нгаджу, клемантаны, отданум, бахау, ибаны, кайяны, кенья, муруты). Крім того, на території Саравака й Сабаха проживають малайці, китайці, індонезійці. Значна частина населення живе в прибережних районах, а також на рівнинах

Мова
Крім офіційної малайської мови широко поширені австронезийские, а також англійська й китайська мови

Релігія
Державною релігією Малайзии вважається іслам суннитского користі, його сповідають 53% населення. Однак багато місцевих жителів дотримуються традиційних культів

Економіка
Основу економіки штатів Саравак і Сабах становить експорт каучуку, кава, какао, кокосового й пальмового масла, білого й чорного перцю. Розвинено видобуток нафти, золота, бокситів, ведуться великі лісозаготівлі. Племена ибану, пенан, меланау зберегли традиційні промисли — плетиво з бісеру, виготовлення тканин, циновок, кошиків і капелюхів

Клімат
Обидва штати розташовані в зоні екваторіального й субекваторіального клімату. Температура повітря на рівнинах протягом усього року становить 25—27°З, рясні опади, затяжний характер здобувають дощі в літній період (із травня по вересень). За рік випадає до 3 500 мм опадів

Глава I
Об відблиск і атмосфера Кучинга — Музей Саравака й бібліотека Уоллеса — 3дание судна й меморіал Брука — Китайський квартал — Аптеки, нумізмати й антиквари — Гастрономічний екзамен з мангрової біології

Не мудруючи лукаво, ми почали там же, де починали й проводили всі основні дослідження наші «попередники»: у місті Кучинге, більше ста років прослужившем столицею білим правителям, перш ніж зробитися адміністративним центром штату Саравак. Точніше, у музеї цього штату, що зобов'язаний левовою частиною своєї колекції саме Альфредові Расселу Уоллесу і його колезі серові Хью Лоу, придворному ботанікові династії Бруков. Ще в 1854 році по «наущению» першого із цих двох натуралістів (тільки що прибулого на Борнео) «білий» раджа Джеймс, що володів північно-заходом острова, зобов'язав урядових чиновників організувати збір усього незвичайного у флорі й фауні своїх володінь. «Незвичайного» виявилося предосить, так що незабаром склалася дійсна природничо-наукова галерея. А коли, уже при племіннику Джеймса Чарлзе I (1829—1917), Лоу привіз цілий «обоз трофеїв» з берегів головної ріки Саравака Раджанг (туди незабаром відправиться й наша експедиція), в 1891 році для неї довелося будувати окремий будинок, нині відоме як «старий корпус».

Не тільки в експонатах, але й у їхньому розташуванні, способі «подачі» тут зберігається цілком автентична атмосфера XIX століття: зоологічні й ботанічні дивини сусідять, наприклад, з вірогідно відтвореними фрагментами лонгхаусов — жител дикарей-даяков, де під стелею обов'язково міститься зв'язування людських голів: сушених, копчених, вяленых... Так сказати, життя у всієї її «нерозчленованої» вроді й жорстокості. При цьому справжніх речей часів Уоллеса в музеї Саравака ні, крім декількох набитих їм власноручно опудал. У бібліотеці Кучинга ми виявили повну добірку перших видань всіх творів ученого — від «програмної» книги «Малайський архіпелаг» до його популярних брошур, що давно стали бібліографічними рідкостями. Навряд чи подібні збори є де-небудь ще, крім хіба що Британського музею. А вуж підшивки «Саравакской газети» за 70-і роки позаминулого століття, у яких відбилися воля слова й своєрідна демократія, установлена «білими» раджами, напевно немає й там. Чого там тільки не друкувалися: звіти про каральні експедиції, доповіді про захоплення піратських кораблів і відразу поруч державний бюджет-1871, де поряд з експортом лісу й дзьобів птахів-носорогів як базова стаття доходу (перевищуючої інші більш ніж у два рази!) позначений експорт опіуму — у ті часи річ зовсім легальна. Тепер у Кучинге таких екзотичних документів, звичайно, не складають, але по суті, говорять, мало що змінилося в життєвому укладі. Як і раніше це один із самих чарівних городків Південно-Східної Азії із приємної для ока еклектичної «чехардою» традиційних малайських будівель і імпозантних зразків британської колоніальної архітектури трьох поколінь. А в центрі — строката пляма одного з найстарших у світі «чайнатаунов».