Як говорять буддистские легенды-джатаки, перш ніж побачити повноту істини, Будда безліч разів втілювалася в миру в образі різних тварин або людей. І одну зі своїх земних життів закінчив, добровільно віддавши своє тіло на поживу тигриці з голодними тигренятами

Невеликий лісовий монастир Ват Па Луангта Буа Янасампанно (Wat Pa Luangta Bua Yanasampanno Forest Monastery) у західній провінції Канчанабури, недалеко від бірманської границі, більше відомий у країні й світі як Тигрячий храм. І це не просто гарна назва. Тут по добрій волі поруч зі смиренними ченцями живуть грізні хазяї джунглів. Звичайно ж, послушники з тайського монастиря не досягли такого ступеня духовної досконалості, як Будда, але підійшли до нього, можна сказати, майже впритул. У всякому разі, для них самих таке єднання з лісовими жителями, уміння почувати їхнього сподівання, біль і радість, розуміти звірина мова не здається чимсь дивним, якої це бачиться з боку. Вони розповідають, що в такий спосіб втілилося в реальність знамення, побачене ченцем Ачарном Пхуситом, перед яким під час медитації став величезний тигр. Хижак підійшов до нього й розпластався в ніг. І незабаром Ачарн Пхусит став настоятелем незвичайного святилища й засновником притулку для стражденних диких тварин.

Історія монастиря почалася в серпні 1994 року, коли заможна тайська родина Хун подарувала приналежний їй земельна ділянка біля села Пху Травень Даенг одному із самих шанованих у Таїланді буддистских проповідників — 80-літньому Луангте Махабуа під будівлю нового монастиря. Високоповажний Луангта вирішив відрядити на місце одного зі своїх послідовників Ачарна Пхусита Хантитхаро.

В освоєнні території й створенні обителі новоспеченому настоятелеві допомогла звичайна для буддизму практика тимчасового чернецтва, коли мирянин на час стає послушником, а потім, виконавши певну місію, вертається до своїх звичайних справ. Добровольці, що побажали допомогти: інженери, будівельники, юристи, місцеві селяни й навіть прикордонники, саме й склали тимчасову монастирську «братії». Роботи почалися у вересні, а вже до грудня на дарованій землі з'явилися перші криті слонячою травою дерев'яні будівлі й обов'язковий для буддистского монастиря ставок. 23 грудня Луангта офіційно благословив нову обитель і назвав її своїм повним ім'ям: Ват Па («храм») Луангта Буа Янасампанно.

Ледь відкрившись, новий монастир став відомий в окрузі як притулок для всіх осиротілих і покалічених мешканців джунглів. Першої була підбита дика курка — «подарунок» від місцевого селянина. Через якийсь час тут оселилися павичі, які облюбували монастирський парк для будівлі своїх гнізд. Поранений дикий кабан теж приплентався сюди сам. Ченці виходили його й випустили назад у ліс, але вже наступного дня він повернувся, так не один, а з усім численним сімейством. З тієї пори так і повелося. Дикі тварини, що бідують у допомозі, сталі стікатися сюди, стаючи або тимчасовими пацієнтами, або постійними жителями. В обителі знайшли притулок кабани, дикі кози, олені, гібони, а також домашні буйволи, корови й коні, від яких або захотіли позбутися їхні хазяї.

Перший тигр, а вірніше кішечка, усього декількох місяців від роду з'явилася в монастирі в лютому 1999 року. Її мати вбили браконьєри, і вона переходила з рук у руки, пізнаючи всю глибину людської жорстокості. Один із власників сточував їй зуби — на місці іклів стирчали пеньки, що кровоточать. Іншої й зовсім намірився зробити з її опудало й передав таксидермістові. Взявшись за виконання замовлення, той для початку впорснув у шию дитинчати чималу дозу формаліну. Як це ні дивно, але змучена й перелякана тигриця стоїчно перенесла й це випробування й навіть зуміла вирватися на волю. Довідавшись про це, ченці розшукали її в джунглях і принесли в монастир. Незважаючи на такий досвід спілкування з людьми, тигриця якось відразу розташувалася до ченців, що дали їй притулок, початки було видужувати, але через півроку раптово загинула від серцевого приступу. Після цієї сумної історії в монастирі з'явилися два інших тигренята, конфіскованих у браконьєрів.

Лісу провінції Канчанабури населяє сама більша в Таїланді популяція тигрів. Полювання на них у країні заборонені, а значна частина приналежних їм джунглів входять у національні парки, але ні те, ні інше браконьєрів не зупиняє. Шкіри користуються попитом в аматорів прикрашати свої будинки мисливськими трофеями, а кістки, вуси та інші частини тіла тигра широко використаються в традиційній східній фармакопеї. Оскільки в наш час тигри стали рідкі скрізь, ціна на цю сировину різко зросла. Браконьєр може виручити за вбитого дорослого звіра майже 6 000 доларів, що становить дохід тайського селянина за кілька років виснажливої роботи. Коли жертвою такого промислу стає тигрицамать, тигренята дістаються її вбивці як бонус. Але навіть якщо їм удасться втекти в джунглі, шансів вижити в них мало: у дорослого тигра немає ворогів, крім людини, але в кошеняти їх предосить. А головне — дитинчатам дуже важко добувати собі їжу. У пошуках такий маленькі тигри нерідко приходять до людей і створюють для них масу проблем. Але з появою монастиря-притулку вихід була знайдена: тигреняти стали віддавати ченцям. Святим людям видніше, як їм допомогти.

Насправді жоден із ченців, що приймали від селян і прикордонників перших тигренят, не мав ніякого досвіду обігу з хижаками. Усьому доводилося вчитися на практиці. А сам монастир, залишаючись буддистским святилищем, місцем благочестивих міркувань і медитації, у той же час поступово перетворювався в один з головних центрів збереження й повернення в природу індокитайського тигра.