Складно уявити собі народи більше різні, чим німці й росіяни, і проте останні, приїжджаючи в Баварію, почувають себе цілком комфортно, чого не можна сказати про північних німців, для яких Баварія часом ще більша «закордон», чим для росіян. Це протиріччя легко пояснюється, як тільки стає зрозумілим, що Баварія — це не Німеччина

Між північчю й півднем Німеччини — «дистанція величезного розміру», але справа тут не в географічній відстані: сучасний швидкий поїзд із Гамбургу в Мюнхен іде всього 6 годин. Традиції, спосіб життя й навіть мова баварців і північних німців настільки несхожі, що можна сказати: північ і південь перебувають «на різних полюсах» і географічна карта лише символічно підтверджує їхня протилежність. Життєлюбні, щиросердечні італійці й австрійці виявляються баварцям не тільки по карті, але й за духом ближче раціональних «пройсен». «Пройсен» (дослівно «пруссаки»), у минулому жителі Королівства Прусского, ніколи не викликали в баварців особливої симпатії. Місцями це відбивається й вистории.

Після успішного закінчення Франко-прусской війни, коли баварці, пруссаки й жителі всіх, тоді ще окремих, німецьких князівств пліч-о-пліч боролися проти загального ворога, що виникли в народі прагнення до об'єднання втілилися в мрію про кайзера, що й привело до проголошення 18 січня 1871 року прусского короля Вільгельма I кайзером Німеччини. Представник баварського короля Людвіга II, змушений бути присутнім на цій церемонії, писав потім своєму королеві: «Мені боляче було бачити наших баварців зігнутими перед кайзером. Моє серце готове було розірватися... Всі тут таке холодне, гордовите, блискаюче, розкішне, чванливе, безсердечне й порожнє...»

Ця думка, як говориться, офіційне. Але й народне не краще. «Пруссак знає усе краще, а чого він не знає, знає ще краще», — говорить баварське прислів'я. Так, пішло в небуття Королівство Прусское, а «пруссаки» залишилися... Взагалі сьогодні баварці називають «пруссаками» всіх інших німців, що живуть північніше Майна, хоча слово «пройсен» поступово втрачає й це цілком нейтральне значення. Воно усе активніше використається як універсальна лайка, що дозволяє у виразній, насиченій і ємній формі передати всю гаму почуттів.

Те, що для північного німця замкнутість, для баварця глибока переконаність у тім, що «словами справі не допоможеш» і чим говорити просто так, заради «дотепу», краще вже помовчати. Класична сцена з життя. Баварська родина за столом. Вона: «Смачно?» Він: « Якщо я нічого не говорю, виходить, смачно». На відміну від «пруссака», що, за словами героя знаменитої народної п'єси «Бранднер Кашпар», «озвучує весь свій розумовий процес», баварець «повідомляє тільки його результат».

Він не стане квапитися з висновками, він взагалі ніколи не поспішає, ретельно продумуючи будь-яке рішення й дію, не довіряє занадто швидким нововведенням і змінам, віддаючи перевагу старому, але «випробуваному». І може бути, саме завдяки цим якостям — розважливої «замкнутості», і особливо неквапливому «упертості», Баварія — один з найстарших і найбільше економічно розвинених регіонів Європи

У цьому ж, імовірно, криється секрет того, чому баварці сторіччями зберігали вірність трону: династія Виттельсбахов без особливих потрясінь правила країною протягом 700 років. Коли передостанній з колишніх на престолі Виттельсбахов, Людвіг II, визнаний недієздатним за «марну» розтрату державної скарбниці на будівництво своїх казкових замків, був фактично скинутий групою віроломних міністрів, прості баварські селяни встали на захист свого короля. Знали б тоді ці міністри, який величезний дохід державі принесуть уже в недалекому майбутньому казкові замки «божевільного» Людвіга!

Людвіг II, Король Баварський, або Кини, як ласкаво називають його баварці, серед багатьох інших правителів єдиний, чиє ім'я змушує частіше битися баварські серця. Казковий король, він і жив, як у казці, що склав для себе сам. Його оточувала прямо-таки містична аура. Він був редкостно гарний: високий, прекрасно складений, принаймні, у молодості, з густими, кучерявими волоссями й незвичайними очами. Людвіг обожнював мистецтво, здавалося, він був удалині від земних турбот, амбіцій, відвертих домагань на владу й проте стояв поперек дороги Бісмаркові, заважаючи політичним підступам Пруссії. Його таємнича смерть дотепер викликає чимало толков. На місці загибелі Людвіга II, недалеко від замка, у якому він провів останні місяці свого життя, у водах озера Штарнбергер-Зі, в 10 метрах від берега коштує дерев'яний хрест. Глибина води тут по пояс, а плавати Людвіг умів превосходно...

Але як би те не було, Людвіг II залишив про себе гарну пам'ять і заробив безсмертя. І щороку в місця, де коштує дерев'яний хрест, збираються ті, хто й сьогодні тужить за минулим, зберігши в душі вірність Баварської монархії

Імовірно, на цій же самій вірності або «упертості» тримається влада консервативної партії, що з кінця другої світової війни практично безперервно й безроздільно править у Баварії. У цієї партії — ХСС — навіть був свій харизматичний лідер, Франц Йозеф Штраус (його ім'ям названий мюнхенський аеропорт), що, вилітаючи на зустрічі як глава Баварського уряду, особисто управляв літаком. До речі, по його ж власних словах, він був би в стані зробити це й після четвертого кухля пива. Не дивно, що він був так популярний серед баварців