Говорять, Бог любить трійцю. Іншими словами, потрібно тричі спробувати щастя, перш ніж доможешся бажаного. Американця Стива Фоссета доля змусила подвоїти це заповітне число. Тільки із шостої спроби йому вдалося досягти бажаної мети. Його завзятість не може не викликати поваги, хоча чого ще чекати від людини, що поставив перед собою завдання побити всі мислимі рекорди

3 липня 2002 року мандрівник Стивен Фоссет із шостої спроби зміг нарешті успішно завершити одиночну кругосвітню подорож на повітряній кулі. Він став першою людиною, якій це вдалося. Можливо, у наші дні на тлі досягнень технічного прогресу цей рекорд не викличе подиву. Втім, не можна забувати й про те, що будь-яка кругосвітня подорож, навіть із застосуванням новітніх технічних удосконалень і необхідних пристосувань, — підприємство найвищою мірою непросте. А якщо уявити собі, наскільки важко в повній самітності на нічим не захищеній повітряній кулі перебороти відстань в 34 тисячі кілометрів, при цьому ні єдиного разу не зробивши посадки, стає ясно, чому повітряна кругосветка й до цього дня залишається одним із самих труднодостижимых, але в той же час і бажаних для людського честолюбства рекордів.
 
В 1981 році американці Максі Андерсон і Дон Гайда зробили було спробу побити його, але їхнє підприємство потерпіло фіаско. І лише через майже 20 років (в 1999-м) ще двом сміливцям — швейцарцеві Бертрану Пикару й британцеві Брайану Джонсу — удалося досягти досі недосяжного. На той час Фоссет, обуревает тією же мрією, уже четырежды — в 1996-м, 1997-м і два рази в 1998-м — ставав героєм світових новостных хронік, що стежать за його безустанними спробами зробити одиночний кругосвітній переліт. Всі вони виявилися невдалими. Одержимий американець прекрасно знав, що на цьому він не зупиниться, і продовжував підготовку до чергової спроби, при цьому не забуваючи брати участь у багатьох інших екстремальних і престижних заходах і найчастіше стаючи в них переможцем. У п'ятий раз Фоссет вирішив стартувати з Австралії, видимо, порахувавши Зелений континент більше щасливим місцем для почину, чим всі попередні. Однак Південна півкуля була обрана не випадково, тому що тут простіше одержати дозвіл на використання повітряного простору. Але серпень 2001-го знову не приніс йому успіху. Отут, загалом, було від чого вдатися у відчай, особливо, якщо врахувати, що всі його попередні спроби були дуже близькі до перемоги. Але Фоссет вдаватися у відчай не став — він став готуватися до нового польоту. Втім, май він іншої, менш стійкий характер, не бути йому ні власником інвестиційної компанії, ні мільйонером.

Новий політ був намічений на літо 2002 року. Віру в перемогу, властиву Фоссету, до початку шостого по рахунку старту вже мало хто розділяв, але тому що заявка була зроблена, стежити за його діями все-таки було необхідно. І, як з'ясувалося пізніше, ніхто не міг би поскаржитися на відсутність драматичних колізій під час цієї, що став удалої, спроби перельоту. Повітряна куля, виготовлена по його замовленню, був завбільшки з 10-поверховий будинок і звався «Spirit of Freedom», або «Дух волі». Місцем старту Фоссет обрав той же, що й рік назад, Зелений материк, точніше, місто Нортем у західній його частині. 19 червня куля піднялася за одну хвилину на висоту 137 метрів, потім розвив швидкість 95 км/година й злетів уже на 6 100 метрів. Наступні два дні пройшли цілком благополучно — до кінця 21 червня Фоссету вдалося в східному напрямку перетнути Австралію, переборовши при цьому 6 360 кілометрів зі швидкістю 130 км/година.
 
Але далі почалися сюрпризи. 23 червня сам Фоссет згодом охарактеризував як найбільш важкий день за увесь час подорожі. Куля потрапила в смугу сильного шторму, супроводжуваного вкрай несприятливою вітровою ситуацією. Фоссет змушений був опуститися на висоту 274 метра й пересуватися з воістину черепашачою швидкістю 32 км/година. Далі — більше: шквалистий вітер, що підсилюється, опускав кулю усе нижче й нижче, і ситуація початку приймати загрозливий характер не тільки для успіху самого підприємства, але й для безпеки самого Фоссета. Нарешті, Природа змилостивилася над відважним повітроплавцем, і небо початок потихеньку прояснятися. Куля поступово набрала висоту 7 468 м, але швидкість польоту однаково була невелика — усього 56 км/година.
 
Не встиг Фоссет відсапатися, як уже наступного дня — 24 червня один з пальників, замерзнув, вийшла з ладу й куля почала стрімко набирати висоту. Фоссет, прекрасно розуміючи, чим може загрожувати йому подальший набір висоти й втрата гелію, вирішує обв'язати пальник пакетами палива, за допомогою якого він розігрівав собі їжу. Завдяки цьому пальник розмерзся, що дозволило знизити висоту до оцінки 6 858 м. До того моменту Фоссет уже покинув повітряний простір Нової Зеландії й тримав шлях у Південну Америку. За його спиною залишилася третина шляху — 10 532 км.

26 червня виникла нова небезпека. Цього разу куля під впливом спадних повітряних потоків почав швидко втрачати висоту. Тільки завдяки переговорам, які упертюх вів зі своєю метеорологічною службою, положення вдалося виправити, і куля, що піднялася вгору, виявилася в сприятливому для нього повітряному потоці, що дає можливість швидко летіти в потрібному напрямку — убік Чилі.

До кінця 27 червня Фоссет на висоті 7 620 м, ідучи зі швидкістю 181 км/година, перетнув Атлантику, залишивши за 15 728 км. Але вже 29 червня він попадає в черговий шторм. Куля довелася опустити майже у два рази нижче, а швидкість істотно зменшити (до 75 км/година). Але й це б ще полбеды — на довершення до всього через високу температуру крижана кірка, що покривала купол кулі, початку танути й гондола виявилася під дійсною зливою, але в той же час до бажаного узбережжя західної частини Австралійського материка залишалося всього 6 500 км. І все-таки цього разу Фортуна явно мала намір показати Фоссету свою особу, і до кінця дня 1 липня він, «піймавши» удалий швидкий вітер, минув східне узбережжя Африки й направився безпосередньо до Австралії. 22944 км, тобто три чверті шляху, було їм уже пройдено