У неблизькому вужі дитинстві я, як і багато моїх тодішніх однолітків, колекціонував поштові марки. І один раз виміняв у приятеля серію марок Фуджейры. Учився я непогано, по географії в мене була стабільна «п'ятірка», але про існування такої країни я не знав. Довелося піти в бібліотеку й поглибитися в довідники. Пошуки увінчалися успіхом. Виявилося, що Фуджейра — маленьке арабське князівство на сході Аравійського півострова, один із семи еміратів британського протекторату Договірний Оман

Интересно, як виглядає ця загадкова Фуджейра? — думав я. — Що там — піски, гори, пальмові гаї? Чим займаються піддані еміра? Ловлять рибу, пасуть верблюдів і кіз, вирощують в оазисах фінікові пальми? І який в еміра палац? Напевно, він схожий на середньовічний замок, за стінами його плетуться палацові інтриги й ховає королівська варта, збройна кривими шаблями. Эх, глянути б на все це хоч одним оком!» Але мрія ця тоді, на початку шістдесятих, здавалася, здійсненної нітрохи не більш, ніж поле на Місяць. Повзрослев, я роздал свою колекцію друзям — і забув про Фуджейру...

Згадав я про маленьке князівство через багато років, коли вперше потрапив в Об'єднані Арабські Емірати (АОЭ) — так після одержання незалежності в 1971 році називається колишній Договірний Оман. І звичайно, не упустив можливості з'їздити у Фуджейру. Причому тягло мене туди не тільки хлоп'яча цікавість, але й професійний інтерес. Справа в тому, що, як я з'ясував, уже перебуваючи в ОАЭ, серед семи еміратів цієї держави Фуджейра — «біла ворона». На відміну від інших, вона лежить на березі не Перської затоки, а Індійського океану, поруч із Оманом, і не в пустелі, а в горах. Крім того, у Фуджейре немає власної нафти — головного джерела багатства й процвітання ОАЭ. Чи не позначається це на розвитку самого віддаленого від столиці емірату? Словом, причин для поїздки було предосить.

Ринок на перевалі

Ми виїхали з Дубая, другого по величині й значенню міста ОАЭ, столиці однойменного емірату. Ми — це шофер Ахмед і ваш покірний слуга. Ахмед, літній єменець, заробляє на життя тим, що здає свою стареньку «тойоту» в оренду міністерству інформації й культури, коли по лінії міністерства приїжджають гості начебто мене. Живе він в Еміратах майже двадцять років; родина — дружина, чотири дочки й три сини — залишилася будинку, під Саной. Ахмед регулярно посилає їм гроші й раз у році навідується вотпуск.

Доля Ахмеда типова для основної маси жителів ОАЭ. Три чверті двохмільйонного населення країни — іноземці. Більшість із них — вихідці з Індії й Пакистану, але чимало й арабів. Коли в сімдесяті роки, після одержання незалежності й різкого підвищення цін на нафту, керівництво країни взяло курс на її всебічну модернізацію, населення Еміратів не досягало й півмільйона людин. Робочих рук не вистачало. Те^-те-тоді^-те в країну й кинулися іноземці. У масі своєї — без родин, по контрактах на чотири^-чотирьох-три-чотири років. Заробітки тут гарні. Той же Ахмед, приміром, одержує чотири тисячі дирхамов на місяць — а це більше тисячі доларів. Заради такої зарплати можна винести й важкий клімат — жаркий і вологий. А потім, зібравши деньжат, повернутися додому й відкрити своя справа. Але вертаються далеко не все. Інші, як Ахмед, надовго осідають в Еміратах, стають, по суті, емігрантами

Улаштовуючись зручніше на переднім сидінні поруч із Ахмедом, я почував себе так, начебто відправляюся в нікому не ведену далечінь, де нас чекають, якщо й не небезпеки, те, принаймні, пригоди. Але стопятидесятикилометровый шлях до Фуджейры виявився спокійним і буденним. Спочатку ми доїхали до сусіднього з Дубаєм князівства Шарджа, а потім згорнули праворуч, на схід. Чудове двухполосное шосе, що в'ється через бархани, привело нас у просторий оазис Дайд. За оазисом почалися гори — невисокі, скелясті. За першим перевалом дорога пішла вниз, у долину, і по сторонах її я побачив несподівану картину: десятки імпровізованих крамниць із різноманітним товаром. Ну як отут було не зупинитися!

Місце це, на границі Шарджи й Фуджейры, називається «сук аль-джумаа» — «п'ятничний базар». Як і у всіх мусульманських країнах, п'ятниця в ОАЭ — вихідний день. У п'ятницю рух по шосе особливо інтенсивно: люди їдуть відвідати друзів і родичів, відпочити на пляжах Фуджейры або зробити покупки Вдубае.

Перше, що впало в око, — розважені на мотузках килими. Дуже багато килимів! Більших і маленьких, вовняних і шовкових, яскравих і не дуже. У крайньої крамниці, розвалившись на циновках, терпляче чекали покупців два продавці
— Звідки килими? — запитав я
— Отовсюду! — була відповідь. — От цей — з Китаю, той, побільше, — з Ірану, а ті, маленькі, — з Афганістану

Власна промисловість в Еміратах розвинена поки слабко, зате завдяки нафті із грішми немає проблем. Національний доход на душу населення — один з найвищих у світі — перевищує тут 17 тисяч доларів у рік. І тому різноманітні товари течуть в ОАЭ буквально із усього світла. У першу чергу — з порівняно близьких держав Азії: Японії, Китаю, Індії

Оглянувши ринок, я виявив, що, крім килимів, у нього є й інша спеціалізація. Під збитими абияк солнцезащитными навісами були розкладені овочі й фрукти, спеції, сушена риба — продукція селян із сусідніх оазисів і рибалок Фуджейры. Але між місцевими помідорами й огірками, выложенными в сплетені з пальмових листів кошики, красувався в картонних коробках імпортний рожевий лук, а поруч із сушеними фініками й дрібної рыбешкой — привізні яблука й мандарини. Хоч день був і буденний, торгівля йшла жваво. Одні автомашини від'їжджали, інші приїжджали. По тому, як рішуче люди відразу ж направлялися до певної крамниці, було ясно, що вони тут не новачки