Нарис про Бретань ми ілюструємо листівками. На них бретонці й бретонки в мальовничих національних костюмах — у кожному куточку Бретані свій. Тепер, звичайно, це побачиш хіба що на фольклорні святах
Але ще зовсім недавно, у минулому столітті Бретань було майже така, як на листівках — про це говорять стародавні фотографії й гравюри

Якось, на одній конференції, куди з'їхалися технічні фахівці з різних країн Європи, стався курйозний випадок. Під час урочистої вечері якась дама виявилася біля одного зі членів французької делегації. Вони розговорилися, і через якийсь час дама запитала:
— Ви прекрасно говорите французькою мовою, але у вас дивний акцент. Ви, напевно, швейцарець?
— Ні, мадам, я не швейцарець
— Всі, тепер я зрозуміла, ви — бельгієць!
— Знову не вгадали
— Так звідки ж ви?.. — зачудувалася дама
— Я із Франції, — незворушно відповідав її сусід
— Не може бути, — образилася вона, — француз не може говорити з акцентом!

Виявляється, може. Тоді співрозмовник цієї допитливої дами промовчав, хоча міг би при бажанні розповісти їй і не менш дивні факти із власного життя: те, що його батьки, що з'явилися на світло не де-небудь в Алжирі або Тунісі, а на північно-заході Франції, вивчили французький у школі, а їхні батьки взагалі французького не знали

На якій мові говорять у Франції? На французькому, розуміє! На перший погляд, таке питання здається наївним. Насправді ж всі не так просто, як здається. Так, дійсно, у Франції говорять французькою мовою. Однак не всі знають, що французька мова — далеко не єдиний з тих, на яких говорять у Франції. Самі французи, треба сказати, визнають це з великим небажанням. І все-таки в цій країні говорили й говорять на декількох мовах

З незапам'ятних тимчасова території сучасної Франції проживають різні по своєму походженню народи — провансальцы, баски, каталонцы й корсиканці на півдні, эльзасцы й фламандці на сході, бретонці — на заході. У кожного із цих народів своя історія, своя культура, своя мова. Эльзасцы, приміром, говорять на діалекті німецької мови, фламандці — на нідерландському; окситанский мова провансальцев, корсиканський і каталанский мови ставляться до романських, мова ж басків взагалі не належить ні до однієї язикової родини

Однак офіційно до самого недавнього часу цих мов як би не існувало, незважаючи на те, що на кожному з них говорили й продовжують говорити сотні тисяч людей. Влади намагалися просто не зауважувати ці мови. Більше того, довгий час проти них велася активна боротьба, ідеологами якої стали ще діячі Великої Французької революції. Вони вважали, що всі місцеві мови повинні зникнути, а французький повинен стати єдиною національною мовою, «мовою волі». «Ми революціонізували урядові закони, торгівлю, саму думку. Давайте ж революціонізуємо й мова повсякденне знаряддя всього цього. Світло, що посилає на окраїни Франції, приходячи туди, гасне, оскільки закони залишаються незрозумілими». Тому, на думку якобінців, мови національних окраїн таїли в собі небезпека для самої революції

Тоді, на рубежі XVIII і XIX століть, здійснити задумане не вдалося. Але французький уряд продовжував політикові якобінців. І зараз, двісті років через, малі мови поступово йдуть впрошлое.

Бритти й бретонці

Один з так званих регіональних мов Франції бретонський давно зацікавив мене. Про цю мову в нашій країні відомо не так вуж багато. Він належить до кельтської групи мов місці з ірландським, шотландським, валлийским і корнским.

Предки сучасних бретонців бритти переселилися під тиском англо-саксів на півострів Арморика, що вони охрестили Бретанню. У середині XIV століття Бретань стало однієї із французьких провінцій. Але й дотепер не всі бретонці вважають себе французами. І зараз іноді на питання: «Месье, ви француз?» відповідають напівжартівливо: «Ні, месье, я бретонець!», чим валять співрозмовника в шок. «Дозвольте, говорить він, — але адже такої національності немає!»

Отут треба пояснити, що у Франції немає нашого поняття «національність»: а те, що називають цим словом, скоріше передається нашим поняттям «громадянство».

Так що всі, що мають французький паспорт, будь те кельти, араби або чорношкірі африканці, називаються французами. Зрозуміло, однак, що все це — лише офіційна політика, і одного французького паспорта недостатньо, щоб, допустимо, марокканець став нащадком Карла Великого. На побутовому рівні різниця між національностями відчувається у Франції не менше, ніж у нашій країні. Це ставиться не тільки до емігрантів у першому поколінні, але й до тих, хто мимоволі став французом чотириста із зайвим років тому. Якось у Парижі, на людному бульварі мені ніяк не вдавалося обігнати двох неквапливих перехожих, і, лавіруючи в юрбі, я випадково підслухала їх розмова

— У моєї тіточки, розповідав один, — три дочки. Отож: не знаю вуж, що на них знайшло, але всі три вийшли заміж за іноземців: одна — за алжирця, інша — за серба, а третя, уяви собі, за бретонця...

Для парижанина бретонці, дійсно, іноземці, хоча, щоб потрапити з Парижа в Бретань, зовсім не потрібно перетинати державний кордон. Якщо вдаватися в деталі, то й у самій Бретані не всі так просто. Ця, по наших масштабах, невелика область ділиться на дві частини — Верхню Бретань, де говорять французькою мовою, і Нижню, де ще донедавна майже всі говорили по-бретонски.