| Місто затишної старовини |
|
|
|
|
Коли в Білозерську сходиш із «Метеора» на берег, відразу розумієш, що потрапив у дійсну глибинку. Чотири із зайвим години шляху від Череповца й за увесь час жодного міста, заводської труби або елеватора лише села, сільця, так самотні церкви й водна гладь що розлилася Шексны, а потім — безграничье Білого озера. Можна приїхати в Білозерськ і автобусом, але поїздка на автотранспорті менше підходить до тутешньому озерному краю. Залізниці тут немає взагалі. Були плани побудувати, так перешкодила перша світова війна, а після про їх і зовсім забули... Лише скрип дерев'яних мостков, по яких виходиш у місто, так лементи чайок порушують тишу, а до аромату свіжості озерного повітря домішується хіба що захід риби так лісу, що вантажать поруч впорту. Діти, що граються у величезного, з людський ріст валуна й вартої поруч стародавньої дерев'яної тури — символу Білозерська (місто завжди жило торгівлею й судноплавством) навряд чи замислюються про те, що живуть в одному з найстарших російських міст і не звертають увагу на висічену на камені напис: «Град Білозерськ заснований в 862 році». Саме до цього часу ставиться перше згадування про Білозерськ у російських літописах. Княжив тоді на Белоозере Синеус, один із трьох варязьких князів, покликаних правити на Русі. Незабаром, щоправда, Синеус умер, і місто перейшло у володіння його брата Рюрика — того самого, від якого бере свій родовід династія Рюриковичей, що обірвалася в 1591 році вбивством в Угличі царевича Дмитра Місто Білозерськ — за старих часів Белоозеро перебував тоді в іншім місці, на північному березі Білого озера. В X столітті він був перенесений на протилежний, південний, беріг, до самого джерела Шексны. (Зараз тут, у селищі Крохино, коштує затоплена водою церква). Але «мандрівки» Білозерська по берегах Білого озера на цьому не закінчилися: в 1363 -1364 роках місто перемінило своє положення втретє — його перенесли на 17 кілометрів до заходу, де він перебуває й по цей день Останнє згадування про «старе містечко Білозерськом» ставиться до 1398 року, коли він був захоплений і спалений новгородським військом Величезні земляні вали не врятували місто від руйнування поляками в 1612 році. Однак вони — сьогодні, хоч і що обсипалися, але досягають висоти 20 метрів зримо втілюють колишню міць і велич Білозерська. Дерев'яну міцність на валах більше двох століть тому назад розібрали — через непотрібність, та й старої вона стала. Але жителі міста дотепер називають захищену частину міста Кремлем. Переконливо виглядає й ведучий до нього через рів кам'яний арковий міст. Берізки в моста, весела зелена травичка, що суцільно покрила древні вали, тиша й малолюдність лише підсилюють відчуття подиху століть, яким наповнене місто. «Невелике місто дуже багате церквами», — помітили на самому початку нашого століття один відвідувач Білозерська. Церковних храмів тоді в місті було сімнадцять. Збереглися в центрі Кремля могутнійій Преображенський собор (видали здається, що його купол виростає прямо із кріпосного вала), і Успенська церква, зведена по указі Івана Грозного, що бувало в Білозерську. Цей перший кам'яний храм міста, споруджений поза Кремлем, на самім піднесеному місці, і донині гордовито піднімається над Білозерськом. Вартий у ньому на паперті великий дзвін може повідати історію про давні торговельні зв'язки міста місцеві купці, яким дуже сподобався його дзенькіт, купили дзвін в 1545 році в Пскові. Збереглася церква Всемилостивого Спасу зі своїми блискаючими кахельними прикрасами й шатровою дзвіницею, видної чи ледве не отовсюду в місті, і дерев'яна церква Іллі Пророка, що начебто виросла з тих простих хат, що коштують поруч... Бєлозерські церкви зберігають і свої таємниці. Споруджену в 1810 році церква Іоанна Предтечи згадують не всі путівники по місту, її не завжди показують туристам. Церква перебудовувалася, старіла, і лише порівняно недавно фахівці, завдяки виявленим у Москві кресленням, з'ясували, що проект її належить В.И.Баженову. Але чому креслення були втілені в життя лише через десять років після смерті архітектора й у такім далекому, закутковому містечку, як Білозерськ, — це залишається загадкою Маленький і всі останні століття заштатний Білозерськ, дерев'яні окраїни якого схожі скоріше не на місто, а на північні села із заборами, палісадниками й подекуди ще збереженими, що пахнуть у дощ сирим деревом дощатими настилами замість бруківок — проте втілює в собі якусь підтягнуту акуратність |
| « Пред. | След. » |
|---|




