Гарри Поттер живе в Англії. Його бачили й у Лондоні, і в Глостере, і в Йоркширі. Він міг прокотитися на кожному з паровозів Британії й послати кожну з багатьох і багатьох сов З'єднаного Королівства по невідкладній справі. Він увібрав у себе й культурні святині, такі як знаменитий Оксфорд, і чисто народні прикмети — паби на занедбаних вулицях. Пані Роулинг удалося зібрати все краще з того, що зберегла Британія, — міфи про велетнів (один з них, наприклад, побудував замок Сэйнт Майкл у Корнуэлле), примарах (їх ви можете зустріти в кожному замку) і драконах (про Лох-Несс забути не вийде), додала туди небагато англійського утворення (не без недоліків, але однаково найкращого) і дала в руки маленькому хлопчикові силу, що, навіть будучи невідомої йому самому, здатна перемогти всіх «поганих» дорослих. І якби Гарри Поттера не було, його коштувало б видумати.

Гарри Поттер — щирий син англійської дитячої літератури. Критики, не шкодуючи сил, шукають, з яких добутків Джоанна Роулинг почерпнула своє натхнення. Отут і дитяча класика — «Вітер у вербах» і «Владар кілець», але головне — англійські народні казки, насичені магією, драконами і юними чарівниками. Книги про Гарри Поттера мають таких явних «батьків», що деякі британські літературознавці затверджують, що в них немає нічого оригінального й що вони є лише вмілою компіляцією чужих добутків. Одне з пояснень подібних висловлень може таїтися в їхній розпещеності — навряд чи у світі найдеться ще одна країна, де була б настільки багатої саме дитяча літературна традиція. Не будемо далеко ходити за прикладами — у Росії такі герої, як Винни Пухнув, Аліса із Країни Чудес, Питер Пэн або Бильбо Беггинс, стали настільки рідними, що багато хто з нас, напевно, уже й забули, що всі вони родом з Англії. З таких висот тверда побудова Роулинговских книг і передбачуваність дій головних персонажів (що в
Англії саме не прийняте), імовірно, може й дратувати. Образу деяких критиків пояснює ще й той факт, що у Великобританії є безліч прекрасних дитячих письменників, не менш гідних світової слави, чим пані Роулинг, щоправда, менш щасливих і менш просунутих у знанні законів маркетингу.

И все-таки саме завдяки своєму походженню ця книга миттєво прижилася на батьківщині, немов навмисно увібравши в себе безліч визначних пам'яток як самої Англії, так і Уельсу, Шотландії й Північній Ірландії.

У самих книгах про Гарри Поттере конкретних географічних назв не так вуж і багато, якщо, звичайно, не вважати вокзалу Кингс-Кросс і Лондонського зоопарку. Напевно, це пролунає трохи дивно, але на Кингс-Кроссе і я, поки шукав платформи 9 і 10, випробував загадкове хвилювання й був навіть трохи розчарований, коли виявив, що між ними немає стіни й турнікета, як у книзі. Читаючи її, я уявляв собі ці дві платформи як щось величезне й гучне, у реальності ж вони виявилися десь за рогом, у зовсім окремому будинку. Там, слава Богу, не було великої бронзової дошки й пластмасового шлагбаума з картонним Гарри Поттером.

Що стосується Лондонського зоопарку, те там я, зібравшись із силами, уже не випробовував ніякого щиросердечного трепету (може бути, щоправда, через те, що взагалі не люблю зоопарків). Перед його входом радісно клубилися десятки дітей і їхніх мамів. Серед них — трохи хлопчиків у круглих окулярах: я був переконаний, що вони довго простоять перед кліткою з пітоном у надії, що той повідає їм про свої негоди

Потім довго й муторно ми ходили по Черинг-кросс-стрит у надії побачити над одним з пабів заповітний напис «Дірявий казан». Всі вони, як на зло, були зовсім не темними, а цілком добрими й світлими, а оскільки в кожному з них доводилося випивати по кружечке елю, то вони ставали усе добріше й світліше. Хоча, треба визнати, що з погляду пабів Черинг-Кросс — далеко не краща вулиця в Лондоні. Англійські паби взагалі дивно затишні заклади, хоча в багато хто з них юного Поттера не пустили б, у всякому разі, теоретично (пускати або не пускати, залежить від позиції хазяїв, а також від того, де перебуває цей заклад). У всякому разі, у лондонському пабі пива йому б не налили, хоча під час обіду дітей там іноді буває предосить.

Оскільки, як уже згадувалося, реальних назв у книгах небагато, те місцем паломництва стали насамперед місця зйомок фільмів про Гарри Поттере.

Гоутленд

Майже в кожному англійському містечку (або в безпосередній близькості від нього) є старий, що перебуває в прекрасному стані паровоз, що робить регулярні рейси. Для першого фільму зйомки сцен з паровозом проходили в містечку Гоутленд, що в Північному Йоркширі, але в принципі з рівним успіхом вони могли бути проведені в десятках інших місць у Великобританії. Гоутленд — маленька, стародавня, дуже затишна деревенька, залізнична станція якої розрахована тільки на паровози. Коли ми приїхали на цю станцію, то наочно переконалися в розходженні британського й американського характерів. Сьогодні тут ніщо не видає того, що саме на цьому місці проходили зйомки фільму, що зібрав у світовому прокаті майже мільярд доларів. Лише після довгих пошуків нам удалося виявити й купити якісь примітивні сувеніри із зображенням Гарри Поттера. Якби подібна подія відбулася в Америці, вся станція й прилеглі села були б завішані написами «Тут стояв Гарри Поттер», фотографіями зі зйомок, а також забиті екскурсоводами, без утоми рассказывающими знову прибулим про те, що їли головні герої на сніданок, обід і вечерю. Англійці ж хитрі — під час відсутності подібного галасу такі місця роблять набагато більше враження. Навіть ми, дорослі російські люди, ходили по пероні з деяким трепетом. Навколо станції паслися баранчики, дул приємний вітерець, насичений тонкими англійськими заходами, а старий паровоз видихав дим...