День під час карнавалу був часом веселощі, розкоші й марнотратства: прекрасні дами й галантні кавалери танцювали на площах і програвали стану в сотнях ігорних будинків. Ніч же ставала часом нерозсудливостей, любовних пригод і кривавих дуелей. Навіть смерть на карнавалі була бажані й почесної, і перехожі в чорних плащах і застрашливих білих масках кричали «браво» поваленому й умираючий на землі людині…

Щороку напередодні весни гучна п'янка хвиля карнавалів прокочується по усьому світі. Практично в ті самі дні напередодні Великого поста карнавали проходять у Франції й Швейцарії, в Австрії й Німеччині, на Канарах і в Італії. Усюди вони мають свій неповторний вигляд і колорит: у не весняний^-весняному-по-весняному холодному Кельні ви потрапите на масову пиятику веселих людей у масках, з розгойдуванням і співом традиційних дурненьких пісень; у печені Санта-Крузе на Тенерифі після тижня танців до упаду станете свідком потішного похорону величезної картонної Сардини, а в Иврее виявитеся в центрі грандіозного апельсинового бою. Але жоден із всіх відомих карнавалів миру не зрівняється з венеціанським ні по стародавності, ні по популярності, ні по розмаху. На десять днів площі й вулиці, канали й мости цього унікального міста миру перетворюються у величезну сцену, на якій розвертається захоплюючий спектакль — венеціанський карнавал

Корінь його йдуть у далеке язичеське минуле, саме ж слово «карнавал» походить від латинського carrus navalis — так називався ритуальна візок-корабель, на якій у Європі ще в бронзовому столітті возили у свята ідолів родючості. Головним прототипом сучасних карнавалів стали давньоримські сатурналии. У дні, присвячені богу врожаю й родючості Сатурну, римляне влаштовували свята, що як би воскрешали золотий століття загальної рівності й процвітання. Різниця між рабом і паном на час стиралася — раби бенкетували за одним столом нарівні з вільними громадянами, а добродії підносили їм вино. На дні свята обирали лжекороля, що наприкінці сатурналий або повинен був покінчити із собою, або гинув від ножа, вогню або петлі

Із приходом християнства сатурналии, як і багато інших язичеських обрядів, були заборонені, але сама ідея свята перевтілення, що зрівнює всіх його учасників, пережила століття й розцвіла з новою силою в європейських карнавалах, батьківщиною яких і стала Венеція

Існує безліч версій того, коли саме відбувся перший карнавал. Саме раннє згадування про нього ставиться до XI століття, коли в 1094 році Венеціанська республіка одержувала за договором з Візантією будинку в Константинополі й додаткові переваги в оподатковуванні товарів, що робило її фактичним лідером средиземноморской торгівлі. Святкування цієї події й стало нібито першим венеціанським карнавалом. За іншою версією, перший раз карнавал був проведений тут ще раніше, в 998 році, коли молоді венецианцы зуміли відбити своїх наречених, викрадених піратами з Істрії. Існує й третя думка, що говорить, що перший карнавал відбувся в 1162 році, під час святкування славної перемоги Венеціанської республіки у війні проти патріарха Ульрико, коли городяни гучною юрбою висипали на площу Святого Марка, де зрадилися танцям і веселощам

Доподлинно відомо, що вже в XIII столітті останній перед початком Великого поста день був оголошений удень торжеств і народних гулянок, а ще два століття через в Венеції був створений спеціальний щорічний фонд збору засобів для проведення карнавалу, що став на той час невід'ємною частиною життя міста. Все населення Венеції стікалося в дні свята на площу Сан-Марко поучаствовать у загальних веселощах і подивитися на подання. Спочатку спеціально натреновані собаки боролися з биками, а потім на обагрену кров'ю площа висипали акробати, блазні й танцюристи, завершував подання пишний феєрверк. Уже тоді, у продовження традицій римських сатурналий, у дні свята всі його учасники ставали рівні. Маска, карнавальний костюм, приховуючи справжній вигляд свого власника, дозволяли йому робити все, що завгодно, незважаючи на титули й звання, а головне — нітрохи не піклуючись про наслідки цього для своєї репутації

Із часом маски, що споконвічно копіювали язичеські «личини», пов'язані з культом родючості, сталі мінятися, відображаючи найважливіші події в житті міста, а карнавали перетворилися у святкування найвидатніших досягнень венецианцев. Так, тему для багатьох наступних карнавалів дала велика перемога, здобута Республікою в бої з турками в 1571 році. Луна тієї моди докотилося й до наших днів, адже й тепер у карнавальній юрбі на Сан-Марко немає та й промайне пишний тюрбан або яскраві широкі шаровари

В XVIII столітті головними діючими особами венеціанського карнавалу стають герої італійської комедії дель арте: на вулицях з'являються сотні й тисячі Арлекінів, Пьеро, Панталоне, а чарівна Коломбина стає емблемою карнавалу. Тоді ж виникла й сьогодні збережена традиція відкривати карнавал, запускаючи із дзвіниці Сан-Марко прив'язану до тонкої нитки паперову голубку — Коломбину, що вибухає в польоті, обсипаючи всіх тих, що зібралися на площі дощем з конфетті.

Саме XVIII століття, славний «сетченто», як називають його італійці, став епохою найвищого розквіту за всю історію венеціанського карнавалу. П'янкий дух флірту й зради, атмосфера вседозволеності й очікування хвилюючих пригод притягали на це розкішне свято аристократію з усією Європи. Слава й популярність карнавалу були настільки високі, що навіть найясніші особи не вважали соромним інкогніто взяти участь у розгульних веселощах. У дні карнавалу все місто попадало під необмежену владу маски: у масках не тільки веселилися, але також ходили на службу й за покупками, у театри й на побачення. Маска скасовувала всі норми поводження, і в карнавальні дні й ночі, коли католицька церква соромливо відводила свої погляди від венеціанських вулиць, не зробити під її покривом гріхопадіння вважалося попросту соромним. Говорять, навіть жіночі монастирі перетворювалися в ті дні в танцювальні зали й заповнювалися чоловіками в масках. Судячи зі спогадів сучасників, венеціанські черниці тих часів завивалися, носили декольтовані плаття, що не закривали струнких ніг, а груди прикривали, лише коли співали в церковному хорі. Майже кожна мала коханця, з яким таємно зустрічалася. А вуж якщо такі були вдачі черниць, те можна собі представити, що витворяли в дні свят інші учасники карнавалу. Не будемо забувати, що Венеція здавна потурала зраді й флірту, протягом багатьох століть залишаючись єдиним містом Європи, де була узаконена проституція