Харбін — одне з наймолодших міст Китаю, його історія не нараховує й ста років. По китайських тимчасових мірках це ніщо

Та й властиво свого, китайського історичного минулого в нього, мабуть, обмаль, зате на кожному кроці відчуваєш багаті культурні шари нашої вітчизняної історії

Тут дотепер можна почути російську мову, а хліб як і раніше називають по-російському й випікають дідівським способом...

Закордонна Росія... Поняття це зложилося в XX столітті — сторіччі, на частку якого випали небачені випробування й потрясіння. Від 5 до 10 мільйонів людей, російських по походженню, проживає сьогодні поза межами Росії. Це розмір населення деяких суверенних держав. Але, говорячи про закордонну Росію, ми частіше обертаємо погляд на Захід, ніж на Схід. А тим часом проникнення росіян, наприклад у Китай, почалося задовго до революції й пояснюється не тільки тим, що здавна ми маємо величезну по своїй довжині загальну границю й стійкі економічні зв'язки, але й тим, що Китай завжди був цікавий і загадковий для Росії дивною міцністю своїх життєвих, духовних основ

Тому для нас, представників Російського фонду культури, особливо був важливий морально-філософський аспект зближення наших культур, а метою поїздки делегації стало вивчення культурної спадщини російської еміграції в Китаю й, зокрема, Вхарбине.

Як починалося місто

Харбін — одне з наймолодших міст Китаю, його історія не нараховує й 100 років. По китайських тимчасових мірках, це ніщо. Та й властиво свого, китайського, історичного минулого в нього, мабуть, обмаль, зате на кожному кроці відчуваєш найбагатший культурний шар нашої вітчизняної історії. Тут ще можна почути російську мову, а хліб як і раніше називають по-російському й випікають як у Росії...

По ночах, коли затихає життя сучасного Харбіна, не перестають гудіти, перегукуючись між собою, локомотиви, як би нагадуючи про головне призначення цього міста — бути великим залізничним вузлом. Цим «вузлом» ще сто років тому задумав Олександр III зв'язати Росію й Китай. В 1897 році російський уряд уклав договір з китайським про будівництво залізниці між Маньчжурією й Владивостоком, названої Китайсько-Східною залізницею (КВЖД). Те^-те-тоді^-те й виник на перетинанні ріки Сунгари й цієї магістралі спочатку залізничне селище, а потім і місто Харбін — дивно схожий на багатьох своїх побратимів на Русі: з добротною кам'яною кладкою будинків, знайомим силуетом православних церков, просторими торговельними рядами. Виник з розмахом і впевненістю у своєму вічно російському існуванні, немов строки концесії не обмежувалися сторіччям, а були розраховані мудрими С.Ю. Вітте на століття. Споконвічна унікальність його положення (і географічного, і економічного, і політичного) стала притягати людей неординарних і заповзятливих. Тут улаштувалися росіяни, українці, поляки, євреї, татари, вірмени, грузини. Один з районів був китайським, називався Фунзидяном. За кілька десятків років місто стрімко виросло в багатотисячний торговельний, культурний і освітній центр Маньчжурії

Пройшли роки, але дотепер вражають повнота й розмаїтість духовного життя перших насельників у берегів Сунгари, їхня мужність у боротьбі із природними й соціальними негодами. Повені, чума й холера, боксерська навала, бешкетування хунхузів, зміна влади й режимів, війни й революції — і все це протягом одного людського життя, одного покоління харбинцев! Проте в місті панував дух творення, його не залишала атмосфера російського побуту

Навіть у тім, як забудовувався Харбін, відчувається типово російська провінційна традиція. Починалося місто із прибережної частини. Згодом цей район так і називали Пристанню. Вулиці йменувалися: Артилерійська, Козача, Китайська, Поліцейська, Аптекарська, Комерційна. З весни 1899 року Керування КВЖД приступилося до забудови центрального району, що одержав назву Нового міста. Саме тут заставляється Святий-Миколаївський собор — ніколи один з найбільших у світі дерев'яних храмів. Доля собору трагична, його вже давно немає. А от стояв навпроти «Торговий дім И.Я.Чурін і ДО°» як і раніше радує око своїм відверто російським обличчям. Зараз тут розташовується самий великий у Харбіні універмаг, недавно йому повернуте ім'я російського купця-засновника, що по-китайському звучить як «Цюлинь». Всі інші російські назви Харбіна канули в Лету...

В 1904 році, коли вибухнула російсько-японська війна, Харбін стає військовою базою. Тут активно розвивається індустрія для потреб армії, оскільки фронт перебував далеко від центрів російської промисловості. Через якийсь час Харбін повідомляють міжнародним портом. З'являються різні іноземні фірми, населення міста стає ще більш багатонаціональним, його ділове й культурне життя вражає своїм розмахом і обґрунтованістю

«Гордовитий, як відгодований буржуй, Харбін вас зустрів холодно й грубо»,— напише кілька років через поет-емігрант Арсеній Несмелов, оказавшийся в Харбіні після Жовтневої революції. Тоді прийшли інші часи для Харбіна, місто ставав центром російської еміграції на Далекому Сході, йому було уготовано зіграти видатну роль уже не тільки в історії двох великих держав, але й у житті багатьох тисяч людей, яких хвилі революцій і репресій прибивали до берегів неспокійної Сунгари.

«Як ми виявилися в Харбіні...»

У маленької, охайної комнатке Тамари Миколаївни Федоровій є те, що ми не бачили в інших росіян у Харбіні,— телевізор, холодильник, магнітофон і безліч книг. Господарка постійно дивиться програму «Новини» і стежить за російськими книжковими й журнальними публікаціями