Ефіопія в X - XIII вв. Династія Загуйе

У давні, незапам'ятні часи, розповідає ефіопська легенда, прибуло в Ефіопію багато ізраїльських священиків, які звернули народ у віру Старого завіту і єдиного бога. Поріднилися вони з місцевими племенами й жили так до появи Фрументия - аббы Сэламы, що звернув народ Аксума в християнство. Ті ж, хто противився новій вірі, були вигнані з меж країни. Вигнанці осіли в Сымене, Уогэре, Уолькайте, Ласті, де їх стали називати фалаша; фалаша - це «мандрівники», «блукачі». Вони у свій час прибутку з Єрусалима в Аксум, потім, вигнані з Аксума, направилися в Сымен і Уогэру й зрештою оселилися в Сымене, гористої й важкодоступної області, що представляла собою природну міцність. Там поступово вони обжилися, навіть вибрали собі пануючи Гедеуона. У цього царя була незвичайної краси дочка по імені Юдит, або Эстер. Якийсь християнський владика з Бугыны (у Ласті) по імені Зэра-Яыкоб, увидя її, воспылал до неї любов'ю. Він взяв її в дружин, не знаючи того, що вона фалаша. Вона так скорила його своєю красою й обплутала любовними чарами, що він відрікся від християнства, перейшов у її іудейську віру й змінив ім'я на Сэломон. Саме в той час (приблизно в другу чверть Х у.) умер цар Аксума Дэгнажэн, і трон успадкував його малолітній син Анбэса-Ыддым. Довідавшись про цьому, Юдит зібрала військо з жителів Сымена й Ласти й відправилася на скорення Аксума. Аксумские князі, бажаючи врятувати царського нащадка, бігли з Тигрі в Шоа, а троном заволоділа прекрасна, але жорстока й ненавидевшая християн Юдит. Її криваве правління, під час якого спалювалися церкви й знищувалися аксумские пам'ятники, тривало 40 років. Після її смерті на троні в Аксуме знову виявився радісно прийнятий народом Тигрі Анбэса-Ыддым, що царював 20 років. Однак народ Ласти й Сымена, уже раз свергнувший законного аксумского правителя під водійством Юдит, тепер постійно нарікав і нарешті збунтувався проти Дыль-Нэада, спадкоємця Анбэсы-Ыддыма. І знову Дыль-Нэад, як і його батько, змушений був шукати притулку в Шоа, а на півночі влада захопив правитель Ласти Тэкле-Хайманот, засновник нової династії - династії Загуйе. Так викладає легенда історію внутрішніх хвилювань, що потрясали в VIII - Х вв. держава й способствовавших остаточне падіння ослабленого економічно й урізаного територіально Аксума. Справжніх історичних документів того часу зовсім не збереглося. Є лише згадування в «Історії олександрійських патріархів» про лист пануючи абиссинцев до християнського царя Нубії, у якому ефіопський правитель просив нубийского посприяти в тім, щоб олександрійський патріарх надіслав можливо швидше нового абунэ, тому що цариця народу бени-хамуйах раптовими набігами спустошує країну, спалює церкви, переслідує християн і цар не в змозі один зупинити цю пожежу, що загрожує повним знищенням християнської віри. На жаль, крім цього єдиного згадування, до нас не дійшло більше відомостей ні про народ, ні про країну за назвою Бени Хамуйах. Дані археологічних розкопок і арабських хроніків говорять, що приблизно в VIII в. у північні й приморські області Аксума вторгалися племена беджа, колись скорені й переселені царем Эзаной. Видимо, набіги цих племен сприяли ослабленню Аксума, але остаточний удар державі нанесли навали невідомої й жорстокої цариці, які були приблизно в IX або Х у. І нарешті, з описів арабських істориків і географів відомо, що на початку Х у. якийсь аксумский правитель, імені якого вони не вказують, знову знайшов на короткий час влада над втраченими територіями, повернув острова Дахлак і відновив контакти з Південною Аравією. Ці скупі відомості історичних джерел якоюсь мірою підтверджують записані ефіопські перекази, і нехай ми в цей час не в змозі відтворити в деталях історію занепаду Аксума в VI-Х вв., однак внутрішні й зовнішні причини падіння держави можна зрозуміти. Ці причини полягали в наступному: Арабський халіфат позбавив Аксум виходу до Червоного моря, що супроводжувалося зменшенням території держави і його економічним ослабленням; ріст відцентрових тенденцій у країні, де за економічним ослабленням пішло ослаблення центральної влади; і нарешті, навала невідомих нам народів, ворожих і аксумскому державі й християнству. Але, незважаючи на всі ці події, і в наступні століття простежуються безперечні зв'язки з культурою й цивілізацією християнського Аксума. Ми маємо на увазі період панування так званої «узурпаторської» династії Загуйе, коли в кормила влади в державі стали представники місцевого кушитского населення агау (агоу). Цілком могло бути, що саме набіги кушитских народів в IX - Х вв. виявилися тією руйнівною силою, що остаточно знищила клонившийся до занепаду Аксум. Важко відтворити в деталях етнічну картину Ефіопії того часу, однак представляється необхідним хоча б загалом сказати про неї. Як ми вже вказували, жителі Аксума - це семітські переселенці з Південної Аравії, що змішалися з місцевим кушитским населенням. Можна затверджувати, що щонайменше два южноарабских племена дуже істотно вплинули на культуру й історію держави, що складалося в Африці. Одне із цих племен - це хабеш, від якого, як ми говорили вище, відбувається історична назва країни Хабашат - Абіссінія. Втім, згодом ця назва замінили грецьким словом «Ефіопія», яким у цей час користуються як офіційна назва країни. Друге плем'я - це агазьян, що також уже згадувалося, мова якого - геэз - був спочатку мовою аксумского двору, а пізніше, протягом багатьох сторіч, аж до середини XIX в., він залишався мовою вчені, релігійної й світської літератури; геэз зберігся й до цього дня як мова літургій.

 

« Пред.		След. »