На привокзальної площі, незважаючи на ранню годину, уже щосили йшла жвава торгівля. Прямо із сільських візків продавали молоко, жовті гарбузи, живих поросят. А потік підвід, машин, вантажених товарами, усе стікався, і невелика міська площа вже ставала тісною. Торговельні ряди розтягувалися по прилягаючим до неї вулицям, провулкам...

Так почався білоруський кирмаш. Почався в невеликому районному центрі Житковичи, що розташовано неподалік від стародавнього Турова. З давніх часів на білоруській землі після збирання врожаю відправлялися хлібороби на кирмаш, відомий і більший торг, і веселими атракціонами, і піснями. Це було свято славно потрудившихся людей, відпочинок після напружених жнив.

...Усюди жарять, варять, готуються до гулянки. Кухарі, стурбовані й серйозні, ходять навколо своїх казанів. Чи жарт: нагодувати, напоїти велику кількість людей — учасників свята

Я вийшов на центральну площу міста й потрапив у людський вир. Кружлялися фарби костюмів, дзенькали жваві голоси, грала музика. Поспішив у міський парк, де проходила основна частина свята. І мені повезло: нарешті-те потрапив на стародавню «Туровскую риболовлю», про яку так багато чув

Протиснувшись крізь щільне кільце глядачів, побачив, як чоловік вісім, засукавши рукава сорочок, запустивши руки в залізний чан, повний води, ловили рибу. Якийсь парубійко спритно вихопив із чана двох блискаючих коропів. Що з ними робити? Його кишені уже набиті рибою. А часу втрачати не можна: на лов дається лише три хвилини. І парубійко відтягнув комір сорочки, кинув рибу за пазуху й знову запустив руки в чан. Спритним повинен бути такий рибалка. Інші йшли з багатим уловом — до шести кілограмів риби

А скільки спритності вимагає «Туровская рибний жарт»! Спробуй підчепи вудкою з гачком плаваючий у зеленій непрозорій воді поплавець — пробку, на кінці якої прив'язаний приз... От чоловік у великому солом'яному капелюсі, довго й невдало ловив поплавці, наконец-то піймав один. Гордо глянув по сторонах: мол, знай наших! Вудлище зігнулося дугою, лісочка натягнулися. Навколо всі завмерли. Рибалка потягнув вудку... І гримнув сміх. На кінці мотузки бовтався рваний черевик...

Центр свята тим часом перемістився на стадіон, де починалося ушановування героїв жнива. Тут і білоруські хлібороби, і гості з Росії, Литви, Сукраины.

Під звуки маршу на зелене поле стадіону викотила відкрита машина, повита квітами й колоссями. У машині їхав «Урожай» — червонощокий чоловік з хоробро закрученими пшеничними вусами. Біла сорочка на ньому була підперезана поясом-перевяслом із хлібних колось, на голові — широкий солом'яний капелюх, також сплетена з колось

Слідом за ним на іншій машині їхав комбайнер з більшим дожиточным снопом у руках, що заслужила почесне право завершення жнива

Коли офіційна частина скінчилася, на полі вибігли ошатні дівчини з підношеннями й стали пригощати гостей пирогами й густим квасом...

Цей ритуал традиційного частування прийшов зі стародавнього народного обряду — дожинки.

Багато традицій кирмаша, що зародився в XV столітті в Полоцьку, ще недавно були загублені й забуті. Не одну наукову експедицію спорядили Петро Адамович Гуд, старший викладач Інституту культури в Мінську, і науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, етнографії й фольклору АН БССР Леонід Йосипович Минько, щоб відновити це свято. Зараз кирмаш проходить у Бресті, у Поліссі й на Гродненській землі, але Петро Адамович Гуд уважає, що він повинен стати святом республіканським, тому що джерела й характер його істинно народні...

Кирмаш завжди був відомий як свято-ярмарок. От і сьогодні — пестрит в очах від виробів народних майстрів. Дерев'яні ложки, постоли, райдужні мережива, вишивка, плетива з лози...

Під величезними липами розклали свій товар гончарі. Покупці оглядали глечики, горщики, глечики, постукували нігтем по їхніх опуклих боках, прикладали до вуха, прислухаючись до чистоти дзенькоту. Я побачив, як літній гончар попросив свого молодого напарника подати шматок, глини й, сівши зручніше за маленький доморобний верстат, почав швидко обертати ногою гончарне коло. Всі завороженно дивилися, як поступово безформна сіра глина перетворювалася в гарний глечик. Коли глечик був готовий майстер спритно поставив його на долоню, демонструючи покупцям свій виріб...

Гуде, шумить кирмаш. Вабить те в ту, то в іншу сторону...

Стрімко злітають гойдалка: за традицією жоден білоруський кирмаш без них не обходиться. Дівчини в білих вишитих кофтах закривають ока від захоплюючий дух польоту й голосно верещать

А поруч іде завзята боротьба за призи, які підвішені на високому стовпі. Щоб зняти приз, потрібно добратися до самої верхівки слизького стовпа. Бажаючих багато, але поки що ніхто не заліз вище середини. Раптом з'явився рудий парубійко, скинув черевики й моторно, одним махом видрав на стовп. Він дотягся до колеса, на якому висіли чоботи, кошик з живим півнем, пляшка шампанського, зв'язування бубликів, і зірвав шампанське. За правилами гри можна було зняти тільки один приз. Парубійкові довелося спускатися на землю. Віддихавшись, він знову поліз на стовп. Зірвав півня скорзиной.

— Слухай, хлопчык, можа, вистачить, а? — сміялися глядачі. — Залиш іншим!
— А я що? Полезайте!

Але ніхто не рушив з місця, і хлопець втретє мавпячий-мавпячу-мавпяче-мавпяча-по^-мавпячі почав карабкаться на стовп...

Я згорнув до «апетитних» рядам. У білоруської бульбяне можна було покуштувати дранки, картоплі, фаршированого грибами й рибою. У молдавському винному погребке — різні вина й напої, в українському шинку подавали полтавські вареники, схожі на рукавиці...