Королівство Кастилії й Леона в XI - XIII вв. Соціальна структура

В XI-XIII вв. у королівствах Леона й Кастилії відбуваються досить істотні зміни в структурі суспільного лада. З одного боку, зростає певною мірою незалежність знаті. Іде відкрита боротьба між аристократією й королями. Разом з тим відбувається відновлення й розширення соціальної бази дворянства завдяки появі стану лицарів (caballeros). Залежні соціальні групи продовжують вести боротьбу за волю й зрештою домагаються майже повної волі. Міста перетворюються в значну політичну силу, а у зв'язку із цим міцніє середній клас, з рядів якого виходять законники (letrados) - захисники королів у їхній боротьбі зі знаттю; і нарешті, як наслідок успішного ходу реконкісти, з'являються на історичній арені нові й впливові соціальні групи, що раніше отсутствовали в північних і північно-західних областях Іспанії. Католицьке духівництво у свою чергу здобуває нові привілеї, і вплив його як класу зростає усе більше й більше, хоча одночасно народні низи починають активно боротися за рівність у правах, вимагаючи рівномірного розподілу податного обкладання й реформи судоустрою. Цей клас продовжує зберігати привілейоване положення. Ядро знаті - групу могутніх прізвищ - утворять дворяни, які придбали значні багатства завдяки заступництву королів, участі у війнах і шлюбних союзах. Саме ці багаті й родовиті прізвища ведуть завзяту боротьбу з королями, відстоюючи свою незалежність. Королі дарують знати (або бажаючи попередити нові заколоти, або як винагорода за військову службу) землями із сервами-земледельцами, містами, селищами й замками. Часом ці дарування даються без усяких обмежень (король зберігає за собою тільки право сюзеренітету); часом актом дарування сеньйорові надається право суду над його васалами. Іноді землі сеньйора і їхніх мешканців звільняються від податного обкладання, але часто дарування надаються без вилучень подібного роду. Нерідко королі передають свої фортеці й замки дворянам, зобов'язуючи останніх захищати довірені їм укріплені пункти й підтримувати в порядку оборонні споруди. У результаті переважна більшість фортець і замків переходить у руки знаті й дозволяє їй вести довгі війни з королями. Крім цього, безупинно тривають приватні війни й усобицы між магнатами, і невикорененим виявляється звичай дуелей і двобоїв. Як і раніше знати зберігає за собою право переходу на територію інших государів (Сид!). Король може, однак, у виняткових випадках, вигнати зі своїх володінь васала-дворянина й конфіскувати його майно. Теоретично королі є носієм верховної влади в державі, і саме йому належить право здійснення головних функцій суверенного владики (законодавство, суд, ведення війни, карбування монети). Король призначає суддів і інших посадових осіб у різних сферах державного керування. Всі колишні привілеї знаті (вилучення з податного обкладання, порядок несення військової служби й т.д.) зберігаються в силі. Знати другого рангу (милиты, инфансоны й т.д.) чисельно зростає, і особливо інтенсивним цей ріст стає із другої половини XII в.; у деяких областях, як наприклад у Галисии, процес цей відбувається надзвичайно швидко. Особи, що ставляться до цієї категорії знаті, одержують найменування fijosdalgos. У вузькому змісті цей термін відповідає старому терміну инфансон. Але їм позначаються також усе особи знатного походження, незалежно від їхнього звання й титулу. Син дворян, що ще не одержав зброї, називався эскудеро (escudero), тобто зброєносцем (точніше, щитоносцем). Знатні особи першого рангу стали йменуватися рикос-омбрес (ricos hombres) (титул цей з'являється в документах кінця XII в.). До цієї категорії ставилися й графи й так звані потестады (potestades); так в XIII в. називалися вищі посадові особи корони, які не носили графського титулу. Инфансоны зберігаються як проміжна станова група. Так в XI-XIII вв. іменувалися прямі васали короля, власники земель на особливих умовах (en honor), із правом юрисдикції в межах своєї сеньйорії. Як уже вказувалося, були лицарі (caballeros), рід яких сходив до городян, плебеям, що одержали відповідні права від королів. Це були лицарі вільних міст (caballeros de villa) - представники середніх класів міського населення. Лицарями вважалися всі, хто мав коня під сідлом для участі у військових походах. Їм давався вищезгаданий титул, їх звільняли від сплати податей, а із часом надали виключне право займати суспільні посади в міській раді (portiellos). За зроблені злочини їх не могли карати подібно особам непривілейованих станів. Таким чином, вони були знаттю другого порядку, аристократією серед плебейського елемента самоврядних міст. Особи, прилічені до цієї станової групи, різко відрізнялися від инфансонов, яких називали також нобілями по праву зброї (milites nobiles). Королі захищали цьому класу. Так, Альфонс VII у фуэро, подарованому громадянам Толедо, відзначав, що «усякий, хто побажає стати лицарем, так стане їм і так живе по звичаях, лицарям властивим». Таким чином, хлібороби й ремісники могли легко вступати в стан «шляхетних». Пояснюється це тим, що в умовах безперервних війн постійно відчувався нестаток у лицарях-бійцях і ріст цієї станової групи необхідно було заохочувати за всяку ціну. Незмінними, однак, залишилися колишні анархічні традиції знаті вищого рангу, що володіла замками й численною челяддю, збройної до зубів. Граф Монтерросо, Муньо Пелаэс (1121 р.) зі свого замка, розташованого на березі ріки Иос (Галисия), безкарно нападав на мандрівників і грабував їх. Граф Фернандо Перес робив подібні ж набіги зі свого замка Ранету. Граф Гарсия Перес (1130 р.) напав на англійські й лотарингских купців, що направлялися в Сантьяго, і відняв у них величезну суму в 22 тис. марок сріблом. Проти подібної самоправності, що часто мало місце не тільки в Галисии, але й на всієї леонско-кастильской території, королі іноді вживали різних заходів, але частіше зі свавільною знаттю розправлялися міські ополчення.

 

« Пред.		След. »