Королівство Кастилії й Леона в XI - XIII вв. Політична влада й керування

У зв'язку з ростом середнього класу й звільненням кріпаків з кожним днем зростала політична сила народу, представлена вільними містами й новою установою - кортесами. З іншого боку, королівська влада після довгої боротьби зі знаттю також підсилилася завдяки видатним особистим якостям таких монархів, як Альфонс VI, Альфонс VII, Фернандо III і ін. Нам уже відомі основні функції й права, якими розташовувала королівська влада. У досліджуваний період вони не змінюються, хоча королі іноді й уступають у вигляді виключення свої власні привілеї, чому прикладом є надання королевою Урракой права карбування монети монастирю в Саагуне. Порядок престолонаследия, через якого виникало чимало звад у цю епоху, по суті ґрунтувався на принципі обрання монарха. І фактично ще до початку XII в. проблема ця не одержала дозволи в законодавчому плані. Королі прагнули забезпечити перехід престолу в спадщину, і деякі з них (Рамиро III, Фернандо I) домоглися цього, хоча й не закріпили своїх привілеїв у формі акту, що має юридичну чинність. Таким чином, сумніву щодо порядку спадкування мали місце ще й при спадкоємцях Фернандо III. Неясний також було питання й про права спадкування престолу жінками. Із часу Беренгелы було встановлено, однак, що співправителем жінки, до якої перейшла корона, повинен бути її чоловік. На підставі документів XII в. можна судити, що королі нерідко користувалися правом вигнання з меж Кастилії васалів, які «вселили їм гнів» або «втрачали їхню прихильність», конфіскуючи майно вигнанців. Практика реконкісти й нові завоювання часто приводили до зміни внутрішніх адміністративно-територіальних рубежів, причому в деяких випадках округу, керовані короною, значно розширювалися. Первісний розподіл на графства (Фернандо I розділив територію на ряд графств - Лемос, Бьерсо, Асторга, Кампо де Торо й т.д.) ускладнилося, імовірно, на початку XI в., коли створені були великі територіальні округи (у границі яких входило кілька графств), на чолі яких стояли верховні намісники. Такі намісники були в Леонові, Астурії, Толедо й інших пунктах. Вони призначалися безпосередньо королями й були свого роду губернаторами або генерал-капітанами. Поряд з ними у великих округах були особливі посадові особи - головні мэрины (merinos mayores), які відали розбором карних і цивільних справ. Нарешті, Фернандо III щоб уникнути повстань і безладь, що викликалися дворянами, які управляли графствами, знищив цю адміністративну иерархю й створив нову посаду намісника - аделантадо (adelantado). Ця посада носила скоріше цивільний, ніж військовий характер, і особи, яким вона довірялася, вселяли тому менше побоювань. Крім того, були різні посадові особи, що носили різноманітні титули й звання й ведавшие справи керування й військової організації. При королі як і раніше існувала палацова рада, але склад його істотно змінився. До складу ради були включені (як думають, після Альфонса VIII) представники міст. Функції цієї ради як і раніше залишалися досить невизначеними, а повноваження - обмеженими. Раніше відзначалося, що в королівствах Леона й Кастилії в перший період їхнього існування були собори - зборів дворян і духівництва, що скликалися королем в Овьедо, у Леонові (з 947 р.), у Коянсе (1050 р.), Паленсии, Бенавенте й Саламанке. На цих соборах, що називалися також куріями, обговорювалися різні питання релігійного, політичного або администативного порядку. Однак самі собори не мали законодавчої ініціативи. Ця прерогатива, як ми вже вказували, належала винятково королеві. Іноді збори складалися тільки із дворян або з духовних осіб. У цьому випадку воно називалося конвентом (conventus) або конгрегацією (congregatio); з XI в. зауважується явна тенденція скликати для рішення цивільних справ чисто дворянські збори, без участі духовних осіб. У середині XII в. (1137 р.) одні із цих зборів або конгрегації, що складалося тільки із дворян (збори в Нахере під головуванням Альфонса VII), одержало нову назву кортесов. Однак цей термін треба з більшою підставою застосовувати стосовно зборів іншого й до тієї пори ще не відомого типу. Мова йде про збори представників муніципалітетів або самоврядних міст, які або дозволяли ті або інші питання самі, або за участю знаті або духівництва або обох цих класів. Таким чином, характерним для кортесов була та обставина, що в них брав участь народний елемент, третій стан (brazo llano). Уперше це відбулося, як думають, на так званої Леонской курії 1188 р., у правління Альфонса IX. Подібний факт сам по собі говорить про те, яке значення придбали вільні міста. З тих пор кортесы неодноразово збиралися в Леонові. Слід зазначити, що в Кастилії ця форма у власному розумінні слова початку своє існування не раніше 1250 р. Принаймні, більше ранні свідчення не містять згадувань про представництво народного елемента. Причому навіть після злиття Леона й Кастилії ще протягом довгого часу кортесы скликалися окремо в кожному із цих королівств. Таким чином, Леон був першою країною півострова (а також і Європи), у якій представники муніципалітетів засідали в присутності короля, образуя народні збори. Кортесы, так само як королівська рада, скликалися нерегулярно, і строки їхніх сесій твердо не встановлювалися. Втім, з боку деяких королів робилися спроби збирати кортесы через кожні два-три роки. Ніхто, будь те прелат, дворянин або представник муніципалітету, не міг стати учасником кортесов по своїй волі й сваволі. Король не завжди скликав тих самих осіб; згодом твердо встановилося правило щодо порядку представництва міст. За певними вільними містами закріплено було право посилати в кортесы своїх представників. Подібного ж правила регулювали порядок представництва дворянства й духівництва. Деякі автори думають, що оскільки кортесы характеризувалися в основному зборами народних елементів, те ні дворянство, ні духівництво не представляли в цих установах станів у власному розумінні слова. У всякому разі можна затверджувати, що ніколи не скликалися представники всіх муніципалітетів, так само як і всіх прелатах і дворяни. Особи цих двох останніх станів мали кожний по одному голосі; однак представники муніципалітетів, які називалися съюдаданос (ciudadanos - громадяни), омбрес буэнос (hombres buenos), персонерос (personeros), мендадерос (mendaderos), а пізніше прокурадорами (procuradores), часто числом значно перевершували кількість міст, що посилали своїх депутатів. Деякі міста направляли по двох, по трьох і більше представників, не підкоряючись ніяким загальним правилам. Оскільки на кортесы запрошувалося місто, а не певні особи, то призначення представників здійснювалося усередині кожного муниципия або шляхом виборів, або в порядку жеребкування або черговості.

 

« Пред.		След. »