Візантія в VI в. Закінчення війни з готами

Перш ніж продовжувати історію війни з готами, що після узяття Равенны одержала зовсім новий напрямок і затяглася ще на 15 років, кинемо оком на умови, у яких ця війна тривала ціле двадцятиліття. Імператор Юстиніан, безсумнівно, не очікував того завзятого опору, що зустріли в Італії його полководці. Були періоди, коли він готовий був зовсім залишити дорого, що коштувало підприємство. Коливання військового щастя й завзята тривалість готської війни пояснюються двома обставинами: по-перше, слабкими військовими силами, які діяли проти готовий; по-друге, дурною адміністрацією тих міст, які підпадали влади Візантії, чому римляне незабаром почали каятися в співчутті до византийцам. У якім положенні був Велисарий, головнокомандуючий всіма військами, видно з переписки його з імператором. Коли, наприклад, Витигес осадив його в Римі, у Велисария було не більше 5000 війська; уже тоді римляне скаржилися, що на таке величезне підприємство візантійський імператор жалує війська. Сповіщаючи Юстиніана про успіхи готовий, Велисарий писав: «Я повинен був залишити гарнізон у Сицилії й Італії, і із мною тепер усього залишилося 5000. Ворогів же коштує проти нас 150000. Вони обклали місто, присунули стінопробивні машини й ледь не взяли міста штурмом, тільки щастя врятувало нас, і я не можу сховати, що багато чого має бути ще зробити: ми маємо потребу в зброї й у війську, без чого не можемо вести справи з таким ворогом. Не можна ж усього довіряти щастю, що іноді й змінює. Ми втратимо й довіру римлян, які можуть засумніватися в надії на вашу величність. І того не можна залишати без уваги, що Рим не удержиш на довгий час одними військовими силами, його ще потрібно постачати запасами. Я не ручаюся за прихильність римлян, якщо ми не запобіжимо голоду». Велисарию довелося ще багато разів писати такі листи, але імператор начебто зовсім забув про нього. Юрби збирачів податей були з Візантії в ті провінції, які підпадали влади імператора, і виснажували населення непомірними поборами; зграї варварів, якими не міг зневажати Велисарий, немилосердно грабували друзів і ворогів імператора. Тим часом, готи під предводительством народних героїв виявляли більше поблажливості до самих ворогів; тривала надовго війна похитнула, нарешті, упевненість римлян - чи залишаться переможцями імператорські полководці або готи. Рим п'ять разів переходив з рук у руки. В 536 - узятий Велисарием; в 546 - Тотилой; в 547 - Велисарием; в 549 - Тотилой; в 552 - Нарсесом. Через 10 років Велисарий писав: «У нас немає людей, коней, зброї й грошей, без чого, звичайно, не можна продовжувати війни. Італійські війська складаються з нездатних і боягузів, які бояться ворога, тому що багато разів були їм розбиті. Побачивши ворога вони залишають коней і кидають на землю зброя. В Італії мені нівідкіля діставати грошей, вона вся перебуває під владою ворогів. Заборгувавши військам, я не можу підтримувати військового порядку: відсутність засобів віднімає в мене енергію й рішучість. Так буде відомо й те, що багато хто з наших перейшли на сторону ворога. Якщо, государ, ти бажав тільки відскіпатися від Велисария, то от я дійсно перебуваю тепер в Італії; якщо ж ти бажаєш покінчити із цією війною, те потрібно б подбати й ще яке про що. Який же я стратиг, коли в мене немає військових засобів!». Ми сказали, що в другий період воїни ролі перемінилися. Тепер готи стали наступаючою стороною, а греки повинні були захищатися в зайняті ними областях до півдня від р. По. За відкликанням Велисария, якого припущено було відправити на схід проти персів, в Італії військова й цивільна влада розділена була між різними вождями: Бессой, Іоанном і Константианом, причому останній одержав у свою владу Равенну і її гарнізон. Окремі вожді розташувалися з підлеглими їм дружинами по різних областях і в мирний час наводили страх на сільське населення грубими насильствами, вимаганнями й грабежами. Частию на південь від р. По, а головним чином на північ зосереджували невеликі загони готовий; між іншим, біля короля Ильдивада склався значний корпус у місті Тичино, до нього стали незабаром приєднуватися й перебіжчики з імперських військ. Ильдивад зробився народним героєм після здобутої їм перемоги над Віталієм, що носив знання головнокомандуючого Иллириком. Але його політична роль була досить короткочасна: він був убитий під час бенкету своїм зброєносцем. Положення речей змінилося на користь готовий тоді, коли в королі був вибраний Тотила, родич Ильдивада, що дав обіцянку продовжувати військовий план загиблого короля й надзвичайно мистецьки скористався відсутністю організації і єдності команди в імперських загонах. Юстиніан, що далеко не схвалював бездіяльності своїх генералів, послав їм у підкріплення загін перських військовополонених, присланих Велисарием, і вимагав відкриття воєнних дій. Після того як не вдалася спроба опанувати Вероною й імператорське військо ганебно повинне було знову вернутися до Равенне, Тотила з усіма силами, які тільки він міг зібрати (5 тис.), зробив напад на головну частину грецького війська й наніс їй така поразка, що розбитий загін шукав порятунку у втечі й за стінами укріплених міст. Незабаром потім Тотила одержав ще нову перемогу біля Флоренції, і тоді з очевидністю виявилося, що готський король володіє військовим мистецтвом, якого бракувало імператорським полководцям. Військовий план Тотилы, зовсім не зрозумілий греками й смутивший їх, полягав у тому, щоб, не вживаючи облоги фортець, опанувати всіма відкритими областями, ізолювати грецькі гарнізони, що сиділи в містах, і позбавити їхніх зовнішніх зносин. Якщо випадок або військова хитрість давала йому у володіння міцність, то він руйнував її стіни й порівнював неї із землею, щоб згодом ворог не знайшов у ній укриття. Так він перейшов Апенніни, залишив осторонь Рим і сміло рушив у Кампанію. Взявши Беневент і зруйнувавши його, він підійшов до Неаполю й опанував ним, незважаючи на послану з Константинополя допомога обложеному місту.

 

« Пред.		След. »