Візантія в VI в. Перські війни. Південна границя імперії

Дві обширнейшие монархії в тодішньому світі - Персія й Візантія - мали повсякчасні приводи до зносин між собою не тільки внаслідок сусідства на величезному протязі від Кавказьких гір до Євфрату, але й по многим інших причинах, що корениться в етнографічних і економічних умовах тієї й іншої держави. Уже та обставина, що на східній границі так само, як і на північно-західної, не було твердих і незмінних границь, і що різні незначні й малокультурні народи, піддаючись те візантійському, те перському впливу, міняли, залежно від обставин, свою політику й переходили те на сторону православного царя, те перського, - уже це не могло не збуджувати постійних непорозумінь між двома імперіями. Крім того, віддаленість східної границі й сполучені із цим труднощі в змісті на Євфраті й у підошви Кавказу значного війська й провіанту спонукували імперію шукати союзників або найманців між дрібними князями й начальниками кочових племен і довіряти їм захист своїх віддалених границь. Головною опорою візантійської влади на сході була Вірменія, розділена, втім, на перську й візантійську половини й, що мала в Малій Вірменії укріплене місто Феодосиополь біля нинішнього Эрзерума. На півдні в Месопотамії більше значний гарнізон утримувався в міцності Дарунка, або Анастасиополь, побудованої на самій границі з Персією, біля Нисиби. Далі на південь спокій Сирії залежало від положення, у якому перебували до імперії напівдикі племена, що бродили в пустелі між Пальмірою й Дамаском. Кавказькі гори становили природний захист імперії проти несподіваних вторгнень. Спостереження за кавказькими проходами лежало на Персії, що за це користувалася від імперії щорічними грошовими внесками. Сучасником Юстиніана на перському престолі був не менш першого відомий в історії син Кабада, Хосрой Нуширван, що царював 48 років. Хоча ув'язнений між Персією й Візантією 30-літній мир був неодноразово нарушаем, але до кінця царювання Юстина формального розриву не наступало. Юстиніан на початку 528 р. віддав наказ тодішньому начальникові гарнізону в Дарунку Велисарию приступитися до побудови на перській границі іншої міцності поблизу від Нисиби, у місцевості Миндон. Т. к. військове значення Дарунки піддається сумніву з погляду військового мистецтва (див. вище), те легко зрозуміти занепокоєння з боку персів, які побачили в цьому явно ворожі наміри. Старий Кабад послав у Месопотамію великий загін з дорученням перешкодити будові міцності. У битві, що происшли, перси нанесли Велисарию сильну поразку й майже знищили колишній під його командою загін, будівля фортеці була залишена, і обране для міцності місце перейшло в руки персів. Юстиніан, мабуть, що склав уже певний план для ведення війни на Сході, доручив командування східними військами Велисарию й дав йому значні військові сили, зібрані в європейських провінціях і що складалися большею частиною з іноземних дружин. В 530 р. під Дарой знову зустрілися перські й візантійські війська. Ми маємо прекрасний опис бою, що происшли тут, що належить очевидцеві, історикові Прокопієві, що при цьому згадується в перший раз як секретар і довірена особа Велисария: «Перси складалися під начальством Пероза, достоїнством миррана. Він послав сказати Велисарию, щоб була готова лазня, тому що на інший день він має намір у ній митися. Зі сходом сонця римляне побачили ворога, що йде на них, і побудувалися в такий спосіб: Вузу із многочисленною кіннотами й Фара, родом герул, з 300 своїх єдиноплемінників зайняли край лівого прямого рову, що складає під валом і простирались до пагорба, що отут піднімається. Уліво від них поза ровом... стояли Суника й Эгак, родом массагеты, з 600 кінними. Краю прямого рову зайняті многочисленною кіннотами, состоявшею під начальством Іоанна, сина Микити, також Кирила й Маркелла, з ними були Герман і Дорофсй... По всьому рові стояли кінноти й піхота; за ними, у самій середині, стали Велнсарий і Гсрмоген. Так ромэи побудували своє військо, що складалося з 25 тисяч чоловік. У персів було 40 тисяч кіннот і піхоти, вони стояли в ладі, зробивши фронт фаланги найглибший». Обоє війська довго стояли в бойовому порядку, не вирішуючись почати бій. Один перс став викликати на єдиноборство з ним; проти нього виступив грек Андрій, що володів більшим мистецтвом у тілесних вправах, і одержав над персом перемогу. Наступного дня відбувся великий бій, у якому не так легко, однак, розібрати подробиці. Потрібно думати, що успіх бою залежав від кіннот, що була прикрита горами і яка в потрібний час була уведена в справу. Перси були розбиті на правом і левом крилі й кинулися навтіки, але Велисарий удержав своїх від тривалого переслідування переможеного ворога, побоюючись засідки. Хоча безпосередня небезпека в Месопотамії усунута була цією перемогою, і хоча з боку персів зроблені були пропозиції про світ, але зненацька обставини знову прийняли несприятливий оборот внаслідок переходу на службу персів одного начальника бедуїнів по імені Аламундар і зробленої їм диверсії в Сирії. Прокопій так малює план цього союзника персів, вселяючи йому наступну мову до Кабаду: «В областях Месопотамії є досить добре укріплені міста, а в них нині військових людей така безліч, якого колись ніколи не бувало. Навпроти, за Євфратом і в Сирії немає ні укріпленого міста, ні значної сили ворожої. Я це чув від сарацинов, які туди були посылаемы вивідачами. У тій країні, говорять, і Антіохія - місто, що перевершує багатством, просторістю й багатолюдністю всі міста східного ромэйского краю; це місто без охорони й без війська. Жителі його ні про що не думають, крім свят і звеселянь, і тільки сперечаються між собою про театральні подання. Отже, якщо підійдемо до цього міста зненацька, те, імовірно, візьмемо його при першому нападі й, не зустрічаючи ніякого ворожого війська, вернемося в Персію колись, ніж месопотамское військо довідається про наш рух. Про недолік у воді й припасах не турбуйся, я сам поведу військо найкращим шляхом».

 

« Пред.		След. »