| Візантія в третій чверті V в. Германці на службі імперії |
|
|
|
|
Зведення на престол Лева, як і його попередника, було справою військового стану. Із часу Феодосія Великого військова система в імперії піддалася радикальній зміні, що полягала в тому, що уряд став запрошувати на службу імперії або цілі варварські, по перевазі німецького походження, племена, або окремих військових людей із дружинами, що перебувають під їхньою командою. Ця нова система мала найближчим наслідком те, що як столиця, так і віддалені провінції імперії одержали значний наплив іноземних військових людей, які почали відігравати роль навіть у внутрішніх справах імперії. Уже наприкінці IV в. лунають скарги на цей порядок речей і на небезпеку, що загрожує державі від надмірного посилення варварів. Протягом V в., однак, нова система продовжувала залишатися в повній силі, не супроводжуючись тими шкідливими наслідками, на які натякали патріоти в IV в. і які в Західній імперії неминуче привели імперію до падіння. До останньої чверті V в. найбільш звичайними були загони німецького й частіше готського походження, наймані із племен, що населяли Балканський півострів. Тут нас по перевазі займає та частина німецьких і інших варварських племен або просто військових дружин, що довго була відома у Візантії під ім'ям федератів. Як показує саме ім'я, це були племена або загони, що стояли в певного роду договірних відносинах до уряду й служба яких обумовлювалася статтями договору. Большею частиною федерати служили за платню, видавана проводиреві або князеві племені, на обов'язку якого було тримати в порядку дружину й надавати її в розпорядження імперії, судячи з обставин і потреб временя. Більше видатні германці, особливо проводирі колін і начальники дружин, переселялися в більші міста й столицю, усвояли мова й звичаї імперії, одержували смак до утворення, так що через три^-трьох-три-два-три покоління цілком асимілювалися з пануючим населенням. В V в. знаходимо у військовій і цивільній адміністрації варварські імена консулів, проводирів війська й сенаторів, найближчі предки яких були вільними синами німецьких лісів. Федерати вплинули на військову організацію імперії й зробили в ній великі зміни. У царювання Лева I особливою популярністю користується могутній рід готського походження, що протягом трьох поколінь послідовно від батька до сина володів вищими цивільними й військовими посадами і який поставив імперії не одного імператора. У цьому знатному роді, що йде від Аспара, у трьох поколіннях повторювалися імена Аспара й Ардавурия. Доля прізвища Аспара на візантійській службі найвищою мірою яскраво характеризує описувану епоху, і тому ми повинні зупинити на ній увага. Перше згадування про це прізвище є при Феодосії II під 421р. Тоді стратиг Ардавурий був на чолі загону, посланого проти персів. Кілька років через Ардавурий і син його Аспар командували військами в Італії проти бунтівника Іоанна, причому батько стояв на чолі піхоти, а син на чолі кіннот. В 427 р. Ардавурий призначений консулом. Син його Аспар в 431 р. стояв на чолі флоту й війська, відправленого в Африку проти Гензериха, короля вандалів, причому пізніший грецький письменник Феофан приписує неуспіх експедиції зраді Аспара і його аріанству. В 434 р. Аспар був патрицієм і консулом; в 441 р. він згадується у званні головнокомандуючого військами Сходу, у якомусь званні бере участь в 447 р. у поході проти Аттилы; у тому ж році був консулом син Аспара, Ардавурий. В 450 р., по смерті Феодосія, прізвище Аспара висуває Маркіяна на імператорський престол. З тих пор звання головнокомандуючого східними військами залишається за представником цього прізвища при Маркіянові й Левові I. Особливим авторитетом користуються представники цього роду при сходженні на престол Лева. Була думка, що вони дали отруту Маркіянові. У всякому разі, єдиною перешкодою до заняття імператорського трону для цього могутнього прізвища було релігійне питання Аспар і Ардавурий і їхні прихильники сповідали арианское навчання. Говорять, що Лев складався в особистій службі в Аспара, і що Останній, зводячи на престол свою креатуру, сподівався За допомогою Лева досягти вищої влади й впливу. Однією з умов було дарування сану кесаря синові Аспара. Але це надмірне піднесення недавніх варварів зустріло невдоволення в сенаті й народі. Аспар вживав серйозних заходів, щоб показати себе благодійником народу й патріотом. В 459 р. їм побудована в Константинополі цистерна, що зберегла його ім'я; в 465 р. з нагоди колишні в столиці пожежі, що истребили 8 кварталів, Аспар подавав приклад людинолюбства, сам носячись воду й заохочуючи інших грошовими видачами гасити пожежу. Але імператорові нерідко доводилося обмежувати домагання Аспара, внаслідок чого між ними відбувалися іноді гарячі пояснення. Так, раз Лев не виконав бажання Аспара щодо призначення префекта, тоді Аспар, стосуючись царського одягу, сказав: «Хто неї носить, той не повинен брехати!» По всіх імовірностях це прізвище користувалося ще всім впливом в 468 р., коли відбулася експедиція в Африку проти вандалів, що мала надзвичайно сумні наслідки. За невдалий результат цієї експедиції й за призначення на чолі її Василіска сучасники обвинувачували, головним чином, Аспара. Наскільки справедливі ці обвинувачення, ми побачимо це нижче. Безсумнівним варто визнати те, що в V в. була у Візантії серйозна спроба захопити політичну владу й зробити царський престол іграшкою в руках проводирів варварських військових загонів, що складалися на службі імперії. Німецькі проводирі дружин, що досягали вищих військових місць в імперії, які Аспар і Ардавурий, з'єднані племінними й родинними узами з іншими вождями, наприклад, Ариобинд і Феодорих, син Триария, ставили на імператорський престол своїх прихильників і самі не зважувалися покласти на себе корону лише через релігійні причини. |
| « Пред. | След. » |
|---|
