Я перекладач Марка Твена. Моя приятелька, московська поетеса, знаючи мою одержимість Твеном, давно величає мене по по батькові не Марківною, а Марктве-новной.   Для   здійснення   своєї мрії я завбачливо народила молодшого сина, передала йому в генах клаустрофобію «невиїзний» і у свій час проводила в аспірантуру університету Чикаго. Запрошуючи мене в гості, син сказав по телефоні:
— Наприкінці місяця поїдемо в Ганнибал — красити за гроші забір

Ми довго їхали по нудній прерії й добралися до Ганнибала лише пізно вночі. Але ранок з лишком винагородило за стомлюючий шлях. Перед нами на зелених пагорбах мальовничо розкинулося стародавнє світле містечко. Чисті вулички збігали до повноводного Міссісіпі. З пагорба відкривався огляд на всю ріку нагору й униз за течією й лісисті простори Іллінойсу на іншому березі. Приїжджаючи в Ганнибал, Твен щораз піднімався на Холидэй-хилл, звідки видний було все місто, і знову почував себе хлопчиком, а всі минулі роки здавалися йому довгим сном

Забір пофарбували без нас. Він бездоганно білий, поруч коштує покажчик: «Забір Тома Сойера». За білим забором — рідний будинок і меморіальний музей Твена. Бажаючих красити забір — хоч відбавляй. З 30 червня по 4 липня в Ганнибале проходять «Національні дні Тома Сойера». Цей фестиваль, на який з'їжджаються родинами з усією Америки, проводиться от уже сорок років. Серед інших змагань є й фарбування забору. Босі хлопчиськи, засукавши рукава й підкрутивши джинси, змагаються, хто швидше й краще пофарбує відведені їм кілька дощок. На цьому ж фестивалі обираються на рік Том Сойер і Бекки Тэтчер з місцевих старшокласників. Цілий рік вони, як посли доброї волі, представляють Ганнибал у США й за його межами, беручи участь у всіх офіційні церемоніях

У хоронителя музею мовець прізвище — містер Суньте. Гумористи не упустили б випадку її обіграти. Але — жарту убік — містер Суньте дійсно дуже милий і радеет про справи твеновского меморіалу. Передаю в дарунок музею книгу своїх перекладів із Твена. Хоронитель приємно здивований неубутною популярністю Марка Твена в Росії. Для мене, у свою чергу, приємна несподіванка, що Твен — один із самих улюблених закордонних письменників Вяпонии.

Біографія людини починається задовго до його народження. Удивляюся в особу миссис Клеменс, матері Твена, тонкої, тендітної, але дуже сильної духом жінки. Заступництво за скривджених — словом і справою — було для неї настійною потребою. У Сент-Луїсі вона якось вирвала батіг у дужого возія, що бив свого коня, а в Ганнибале втихомирила над міру норовистого корсиканця, що загрожував измочалить товсту мотузку об свою неслухняну дочку. Якось у місті виникла суперечка: чи може вона, настільки благочестива пресвітеріанка, замовити добре слівце за самого... сатану? Змовники всіляко паплюжили його, викривали, і Джейн Клеменс не витримала — заступилася. Так, він — найбільший із грішників, затверджувала вона, а хто молиться за нього, як за інших грішників? Хіба кому-небудь удалося врятуватися тільки власними зусиллями?

От де глибинних корінь справедливості й шляхетності Твена, його незалежності в судженнях і постійній готовності прийти рятуйте!, от звідки бере початок його бунтарство проти неправди й лицемірства: дитячі враження глибоко западають вдушу.

На оксамитовому платті миссис Клеменс два верхні ґудзички відрізняються від інших: видно, були загублені й замінені іншими — незначна, але дуже зворушлива деталь, що свідчить про ощадливість і розумне самообмеження. Твен дуже любив матір, їй присвячені багато чудових сторінок його автобіографічної прози. По них можна судити, що й своє неперевершене почуття гумору він успадкував від матюкай

Твен, по власному визнанню, ріс хворобливою, млявою дитиною й перші сім років свого життя харчувалася, головним чином, ліками. Якось він запитав свою матір, який ішов уже вісімдесят восьмий рік:
— Напевно, ти увесь час турбувалася за мене?
— Так, весь час
— Боялася, що я не виживу?
Миссис Клеменс, помізкувавши, відповіла:
— Ні, я боялася, що ти виживеш

Для нас вона назавжди тітка Полли із книги на все часи «Пригоди Тома Сойера». Мені здається, Твен — бешкетник Том ревнував її до свого молодшого брата Генрі, з якого писав зразкового хлопчика Сида.

У будинку сімейства Клеменсов обстановка дуже проста й стругаючи. З маленької спальні на другому поверсі Том утікав уночі через вікно, зачувши умовний свист Гека. Навпроти через вулицю — «будинок з колонами», що належала докторові Гранту, де Клеменсы жили в 1846 — 1847 роках після руйнування й смерті, що пішла незабаром, батька, Джона Маршалла Клеменса. У вітальні нагорі — воскові фігури: доктор Грант у кріслі в каміна, за столом — миссис Грант і її мати миссис Кроуфорд, біля стола — доктор Пік у візитці й із тростинкою. Він зайшов відвідати доктора Гранта, що одержав безліч колотих ран на дуелі. Юний Сэм ховається десь неподалік і підслухує різні історії, які згодом дуже придадуться письменникові Марку Твенові. Унизу — аптека доктора Гранта із традиційним набором мідних ступок, маточок, колбочек і ваг, які Твен, що любив поиздеваться над лікарями, називав «знаряддями знищення». Зуболікарські інструменти того часу, і справді, нагадують знаряддя катування

У будинку по сусідству — книжкова крамниця й музей Бекки Тэтчер. Воскова русокоса Бекки (Лаура Хокинс) у кокетливих панталончиках розповість, якщо натиснеш кнопку у дверей, про дитячу любов до неї Тома Сойера. На тій же стороні вулиці і юридична контора батька Марка Твена, вибраного в 1840 році світовим суддею. Твен описував її у своїх добутках. На Хилл-стрит в «будинку із примарами» розташований музей воскових фігур. Відомий американський скульптор Мартін Крюсон створив двадцять сім воскових фігур у людський ріст. Отут і батьки Твена, і родина самого Твена, і герої його двох самих популярних книг — Том Сойер, Гек Фін, тітка Полли, Сид, удова Дуглас, індіанець Джо й інших. Увечері в освітленому вікні під дахом видно й сама примара