Пройде кілька років — і Копенгаген закінчить вільне плавання в Балтиці й виявиться накрепко зв'язаним залізобетоном з Ютландією й навислої з півночі Скандинавським півостровом. Але й тоді він збереже ту особливу, тільки йому властиву атмосферу мирного спокою, тепла й прихильності — усього того, що датчани йменують коротким словом «hygge»...

Інше місто

По Стреэт, самій довгій пішохідній вулиці миру, або, якщо завгодно, «копенгагенскому Арбату» — головному «тусовочному місцю» датської столиці, — рухалися самотні перехожі. На величезній площі посередині комплексу королівського Амалиенборгского палацу стояла така тиша, що були чутні кроки гвардійців і покахикування одного з них. Навіть у Нюхавне й на «гучної» стороні попадалися лише рідкі мовчазні зустрічні. Тільки поблискувала вода каналу так поскрипували снасті вітрильників, на верхівках щогл яких на тлі темного неба чорніли ялинки, прив'язані там з нагоди Різдва

Начебто я потрапив в інше місто. Це перше враження від нової зустрічі з Копенгагеном було оманним, але дозволило мені глянути на місто, та й всю країну іншими очами. Насправді, місто, звичайно, мало змінився з тих пор, коли я побував там уперше (п'ятнадцять років тому). Просто, позбавлений літньої туристської суєти, він відкрився мені трохи іншими гранями

...Жінка вмочила кисть у кобальт і стала наносити візерунок на тарілку
— Сервізи із цим орнаментом робляться на нашій фабриці з моменту її підстави, — пошепки, щоб не заважати роботі художниці, пояснила мені Бенте Байербю.

Вона сама двадцять років розписувала порцеляну на Королівської копенгагенской мануфактурі, а тепер займається зв'язками із громадськістю. Побачивши, що на неї спрямований об'єктив моєї камери, художниця зняла із себе навушники: вид «уокмена», на її погляд, не дуже в'язався із двохсотлітніми традиціями. А небагато пізніше, уже у фабричному музеї, Бенте показувала мені статуетку «Принцеса на горошині», один із шедеврів фірми. Щоб домогтися своїх знаменитих пастельних тонів, фабрика виробила сложнейшую технологію випалу й глазурования. На виготовлення «Принцеси», сказала Бенте, у прекрасного художника пішло півроку при повному робочому дні. «Звідси й ціни на датську порцеляну», — подумав я. З першого погляду, непомітний, але чим довше дивишся, наприклад, на статуетку «Принцеси», тим ясніше розумієш: вона воістину прекрасна

Копенгаген, мені здається, те саме що ці порцелянові вироби. У ньому є такі достоїнства й така неяскрава принадність, які відкриваються не з першого погляду. У цьому місті відчувається якась аристократична скромність...

Тоді, у перший раз, як і більшість приїжджих, я закінчував свої блукання по пішохідних вулицях копенгагенского центра в каналу Нюхавн — мальовничого, жвавого й найбільш популярного в туристів місця Старого міста. Тепер же я відкрив для себе поруч, по сусідству, благо й мій готель виявився саме там, так ще й тому, що зміг уперше побачити цей квартал без людської суєти, — зовсім новий для себе й район Копенгагена, що полюбився мені,

Вузька «широка вулиця»

Примітної виявився сам готель «Фенікс». Вона розташувалася в будинку XVII століття. Зовні воно начебто б і не помітне, але за кожним залом — своя історія, а ресторан має ім'я фон Плессена — командуючого королівською гвардією, будівельника й першого власника будинку. У холах і коридорах — справжні полотна XVIII століття. А на вулиці, що називається Бредгэде, навколо готелю — осередок приватних галерей і художніх аукціонів, включаючи й копенгагенский філія знаменитої «Сотбис».

Одним кінцем Бредгэде виходить на Конгенс-Нюторв — з Королівським театром, кращим датським універмагом «Магазин дю норд», іншим — до фонтана зі статуєю легендарної Гефион, що, розоравши Скандинавію, вийняв шар землі, щоб утворити озеро Венерн у Швеції й острів Зеландія в Балтиці...

Майже від середини Бредгэде перпендикулярна вулиця виводить до Амалиенборгу. Чотири будинки утворять комплекс королівського палацу. Будови цілком значні, якби не пристань за ними, у якої швартуються гіганти-пороми, своїми громадами нависаючі над палацом... Навпроти своїм зеленим із золотом куполом підпирає небо Мармурова церква, що будувалася більше ста років. Її купол, говорять, перевершує по розмірах навіть купол знаменитого собору Святого Петра в Римі...

Район вулиці Бредгэде, імовірно, «самий росіянин» район у Копенгагені. Саме тут, вносячи несподівану розмаїтість у колекцію зелених бронзових шпилів своїми трьома золоченими цибулинками, причаїлася православна церква Олександра Невського. Вона була споруджена для співробітників російського посольства й чи не щорічних візитів у Данію царської родини. Однак безпосередньо її поява пов'язане із цікавою сторінкою російсько-датських відносин. Храм був побудований у значній мірі на засоби, які надала російська цариця Марія Федорівна — у дівоцтві датська принцеса Дагмара. Заручена з передчасно, що помер спадкоємцем, російського престолу Миколою, вона в підсумку вийшла заміж за його брата, згодом імператора Олександра III. Принявшая православ'я ще при першому зарученні, Марія Федорівна й внесла свій чималий внесок на будівництво церкви на відзначення коронації свого чоловіка в1883-м.

На закладці храму в 1881 році було присутня датське королівське прізвище. Проект церкви в результаті конкурсу був відібраний з робіт шести архітекторів. Кращої виявилася робота випускника Петербурзької Академії мистецтв Давида Івановича Гримма, по проектах якого споруджене чимало будівель у Росії й за рубежем, у тому числі й пам'ятник Катерині II, що перед Олександрійським театром у Петербурзі. Марія Федорівна пережила не тільки чоловіка, але й свого сина — Миколи II, та й країну, що стала для неї другою батьківщиною. Саме їй, чи не єдиної із царської родини, удалося врятуватися під час «окаянних днів», і в 1919 році вона повернулася в Данію. Марія Федорівна оселилася із сестрою, англійською королевою Олександрою, у будинку на березі моря в північному пригороді Копенгагена. Цей білий особняк дивиться на Балтику й на пам'ятник Кнуду Расмуссену, найбільшому датському дослідникові Гренландії й Арктики...