«Не може бути, що при думці, що ви в Севстополі, не проникнули в душу почуття якоїсь мужності, гордості й щоб кров не стала швидше звертатися у ваших жилах…» (Л.Н.товстої. «Севастополь у грудні місяці»)

В лютому в Севстополі саджають картоплю. А цього року й мигдаль зацвів завчасно, не говорячи вже оподснежниках.

Картоплю саджають на колишніх клерах, де древні херсонеситы вирощували виноград. Тепер тут, на стрімчастих берегах Феолента — Божої землі, нескінченні дачні селища севастополитов, розбиті на малюсінькі, четырехсоточные участочки. Коли американці передали туркам знімок Феолента, зроблений із супутника з космосу, у генеральному штабі Високої Порти виникла нежартівлива тривога: із крутого берега убік Туреччини дивилися десятки ракетних установок, торпедні піни, підозрілі контейнери... Весь цей могутній арсенал був досить недбало замаскований кущами ажины, малини, листами фігових дерев...

Говорять, турецький МЗС уже готовив відповідну ноту, коли все роз'яснилися: севастопольські дачники пристосовували під ємності з водою контейнери з-під крилатих ракет, піни з-під торпед, підвісні паливні баки для бомбардувальників далекої дії й навіть корпуса старих сверхмалых підводних човнів... Ця стихійна городньо-садова конверсія почалася років двадцять назад. Напевно, з висоти пташиного польоту дачний Феолент і справді схожий на десантну площадку Великої Армади. Але сьогодні турки равнодушно дивляться на ті рідкі російські кораблі, які час від часу ще виходять у Чорне море. Більшою же частиною коштують вони — ракетні крейсери й есмінці, сторожевики й підводні човни — у бухтах, обшарпанные, нефарбовані, розкомплектовані, тихо й гордо вмираючі усе ще під радянськими прапорами. Головне їхнє бойове завдання сьогодні — стояти. Стояти, позначаючи присутність російського Чорноморського флоту в українському Севастополі. Раніше це називалося «нести стационерскую службу». І вони несуть її, забувши назавжди про океанські простори й відважну пальбу, дивовижних островах і закордонних портах...

Непривабливий Севастополь у лютому: по пригашене сонце, поприглушена зелень, обскубані кипариси, голі мітли тополь, тьмяна трава. Часом мете, часом каплет, часом сипле. Море сірий^-сіре-похмуро-сіре, імлисте, начебто хтось помилково заповнив бухти балтійською водою

Ти морячка, я моряк

Броджу по кораблях, відшукуючи старих знайомих і заводячи нових. От один з них, і навіть не один, а в подружнім доповненні: він — Олег, капітан 3 ранги, командир ракетно-артилерійської бойової частини на есмінці. Вона — Ольга, дружина Олега, що була наукова співробітниця Инбюма — севастопольського Інституту біології південних морів імені Миклухо-Маклая. Їм по тридцятьох років. У них п'ятирічний син Игорешка. Як познайомилися, полюбили, одружилися — все це осторонь, хоча й отут чимало незвичайного й цікавого. Зараз гола економіка й чиста соціологія: як виживає «середньостатистична» офіцерська родина в Севстополі. Останній раз зарплату Ольга одержувала у вересні минулого року. Олег — після четырехмесячной дротика — за грудень. Але навіть якби вони одержували місяць на місяць, те й тоді на ці гроші при нинішніх севастопольських цінах прожити втрьох (не говорячи про допомогу батькам-пенсіонерам) нелегко. Один час перебивалися хлібом і мідіями. ИНБЮМ спробував «увійти в ринок» за допомогою морської плантації по розведенню мідій. Але, на жаль, молюски занадто слизький фундамент для фундаментальної науки. І тоді в хід пішли «кораблі науки» — експедиційні судна «Професор Водяницкий», «Михайло Ломоносов» та інші, що ходили до перебудови під прапором Академії наук. «Білі пароплави» мимоволі повторили скорботний шлях росіян «із кримчан у турки» в 1920 році. Тоді вони рятували свої життя від куль, сьогодні вони рятують себе на цьому шляху від безгрішшя. Так шляхетний науковий співробітник Ольга Соколова стала «човником». Вона працює «по шкірі» — привозить зі Стамбула шкіряні куртки, кепки, жилетки, пальто

У Севстополі на Морському вокзалі її зустрічає чоловік. Прикривши офіцерські погони турецькою же курточкою, Олег допомагає Ользі перетаскувати туго набиті смугасті сумки. Вони їдуть на «5-й кілометр», так називається гігантська барахолка, товкучка, «поштовх» на окраїні міста. Між стовбурів кримських сосонок натягнуті білизняні мотузки, — а на них, у цьому нескінченному гардеробі-лабіринті, жалюгідній пародії на стамбульський Старий ринок — розвішані носильні речі всіх фасонів і розцвічень. Є й більше обладнані торговельні місця. Плати на місяць по 500 баксов і зазивай покупців, не забуваючи відстібати по п'ятьох гривень за торговельний день так званої «охороні». Олег спробував було навести справедливість, але його швидко поставили на місце: «Якщо не хочеш потім збирати свою дружину по шматках, не лізь у наші справи».

Небезпечно працювати на «поштовху», не простіше й у Стамбулі. Щораз, коли дружина йде в море, Олег не знаходить місця ні на своєму кораблі, ні у своїй квартирі. Недавно в Стамбулі підірвали готель із «човниками», загинуло дванадцять чоловік, у тому числі й Ольгина сусідка

Але статок родини Соколових з рейсами Ольги різко зріс
— Ти в морях частіше, ніж я, буваєш! — не те з образою, не те з подивом констатує Олег
И це правда. Дружини-«челночницы» працюють на підвищення боєздатності Чорноморського флоту, годуючи й одягаючи своїх воїн^-воїнів-чоловіків-воїнів